Зустріч міністрів оборони України і Китаю Олексія Резнікова та Лі Шанфу на 20-му Азійському безпековому форумі в Сінгапурі "Діалог Шангрі-Ла". Фото: lb.ua
"Діалог Шангрі-Ла" ― діалог міністрів оборони
Назва форуму походить не від вигаданої країни, а від відомого готелю у Сінгапурі, де упродовж 20 років відбувається цей найбільший форум, розповідає Ганна Шелест. "Свого часу організатори ― великий англійський аналітичний центр ― довго думали, як назвати форум. Тому що збирати таку велику кількість міністрів оборони ― тут присутня і довіра, і конфлікти, і все решта. Тоді й з’явилася ця назва "діалог", щоб саме міністри оборони мали для себе такий форум. Цього року було найбільше представництво ― на 20-й ювілейний форум приїхали 600 учасників, із них більше 40 міністрів оборони різних країн. Звісно, основний акцент зроблено на індо-тихоокеанський регіон, але були міністри оборони і Швеції, і Німеччини, і Британії, і США, і України, а також прем’єрка Естонії. Тобто темою була не лише Україна, а й дуже багато питань взаємозв’язку Європи та Азії. Але більшість учасників не очікували, що буде так багато українського питання, а очікували, що саме Китай і китайська загроза будуть на першому місці. До речі, взяв участь і міністр оборони Китаю, який не так часто десь виступає, це було дуже показово".
"Україна була зіркою"
"У даному випадку цей форум важливий тим, що у нас одночасно є і публічні заяви найвищого рівня, запитання й дискусії в кулуарах, і паралельно відбувається велика кількість двосторонніх зустрічей. Ці зустрічі йдуть просто одна за одною, і Україна тут була зіркою. Адже у міністра Олексія Резнікова зустрічі не просто були розписані похвилинно, приїхав ще й заступник міністра, їм доводилося розходитися на дві різні паралельні зустрічі, настільки великим було бажання на форумі поспілкуватися з українцями. Для когось проговорити допомогу Україні, а для багатьох ― це вивчити наш досвід. Нас було двоє українських експерток, і ми постійно чули запитання: як все відбувається, що відбувається, що треба вивчати, на що звертати увагу".
Експертка Ганна Шелест, міністр оборони України Олексій Резніков та експертка Євгенія Габер на Азійському безпековому форумі "Діалог Шангрі-Ла". Фото: armyinform.com.ua
Чому саме до України прикутий інтерес на безпековому форумі?
На це є три причини, відповідає Ганна Шелест:
1. Усі хочуть вивчити досвід України. Бо всі здивовані, як невелика держава протистоїть набагато більшій. Вони хочуть зрозуміти й асиметричні методи, і нашу мотивацію
2. Наслідки російської агресії проти України. Тут ми говоримо не тільки про продовольчу безпеку, а про інші наслідки для міжнародної системи. Причому йдеться не про демократичні цінності, а тут говорять про систему, яка базується на правилах. Тобто на тому, як працює ООН, міжнародне право, конвенція ООН з морських питань. Усі ці питання порушила російська агресія.
3. Усі прекрасно розуміють: від того, що виграє Україна, програє Росія і як себе поводитимуть Сполучені Штати, дуже серйозно залежить, як себе поводитиме Китай. Тому під час обговорення проблем між США і Китаєм миттєво говорили і про Україну як про кейс і майданчик, де визначається, як далі розвиватиметься позиція Китаю щодо Тайваню, наприклад. Або наскільки загалом агресивною чи ні може бути політика Китаю. Тому всі розуміли, що у трикутнику Росія-Китай-США вкрай важливо, хто переможе. Для майбутнього всього регіону на наступні років п’ять.
Про виступ Резнікова щодо так званих "мирних" пропозицій Індонезії та Китаю
"Міністр оборони Індонезії виступив раптом з абсолютно нереальною ідеєю і дуже жахливими словами. Він назвав це "мирним планом", але у своїх пропозиціях сказав, що "після перемир’я треба провести референдум на спірних територіях". Ви уявляєте, яку реакцію це викликало в залі? Він отримав запитання від представників Британії, Німеччини, України, це зрозуміло. Але навіть представниця В’єтнаму почала свій виступ так: "До того, як Росія вторглася, не було спірних територій, про що ви взагалі говорите?" Це питання було в усіх на обговоренні, дипломати бігали й телефонували до Індонезії, щоб з’ясувати, чи це державна політика, чи це окрема позиція міністра? І от на наступній сесії виступає наш міністр Резніков, а з ним міністерка оборони Нідерландів та заступник міністра закордонних справ Китаю. І звісно, усі повертаються до питання "мирних планів" для України. Ми ставимо питання китайському представникові, і він вперше тоді сказав: "Ні, ні, це не план, це ― пропозиція. Позиційний документ Китаю. Ми лише говоримо про принципи, ми хочемо врегулювання і бачимо, що це можна зробити ось так і так". І далі у дискусії з українським міністром вони перейшли на те, що ми не можемо віддати території та чому настільки важлива територіальна цілісність, чому ми говоримо про справедливий мир і про все, що з цим пов’язано. Відповідно, це викликало дуже потужну реакцію. Наш міністр одразу сказав: "Вибачте, я не буду дипломатичним, я не є представником МЗС. Якщо ви хочете почути дипломатичну лексику, то почуєте від них. А я просто розкажу свій досвід переговорів із росіянами ― як людина, що була частиною Мінського процесу". І ця розповідь про особистий досвід зіграла дуже багато, коли пан Резніков звертався і до свого минулого як юриста, що займався досудовим врегулюванням конфліктів і пояснював, як зазвичай відбуваються такі переговори, і про роботу у "Мінському" процесі. До нас підходило дуже багато колег і представників міністерств різних держав, які говорили, що це був один із найкращих аргументів. Бо він (міністр Резніков ― ред.) міг говорити не загальними речами, а як людина, що кілька років намагалася врегулювати конфлікт із росіянами", ― резюмувала Ганна Шелест.