"Страх, упокорення, рабська сила". Історик – про наслідування рашизмом сталінізму

Автор малюнка Каміль Бузикаєв

"Від початку анексії Криму тільки політв’язням росіяни ухвалили вироків на 1300 років"

Якщо ми подивимося на історію Російської імперії, а згодом Радянського Союзу, то саме застосування масових політичних репресій як засобу розправи із політичними опонентами було складовою і основним фактором, який давав можливість утримуватись тому чи іншому політичному режимові, констатує історик. "Це ми можемо дуже яскраво показати на прикладі Радянського Союзу, бо саме масові політичні репресії перетворилися в довгострокову державну політику, яка супроводжувала всю історію СРСР - від часів становлення більшовицької диктатури аж до розвалу. Коли не стало масштабних політичних репресій, власне й розвалився СРСР у 1991 році. До цього часу саме політичні репресії були державницькою ідеологією, яку завжди використовували, щоб знищити політичних опонентів, придушити національно-визвольні рухи, які мали місце в межах Російської імперії та СРСР.  Коли ми говоримо про сучасний політичний режим Росії, то тут нічого не змінилося. По суті неоімперіалізм, рашизм базуються саме на цих моментах. Адже саме Росія заявила про те, що вона нібито евакуювала українських дітей і називає цифру в 700 тисяч осіб. І ця інформація подається як евакуація українських дітей до РФ, а це та ж форма депортації, якою користувалася Російська імперія в період Першої світової війни і в часи сталінського режиму. Навіть гасла про нібито евакуацію не змінилися. Якщо подивитися на історію Кримського півострова в період Другої світової війни, то тоді відбувалася депортація німців з тих земель. Їм також говорили, що їх хочуть евакуювали до Орджонікідзевського краю, Ставропілля. Тобто німцям нібито допомагали відійти, позбутися катаклізмів, які пов’язані з глобальним збройним конфліктом. Зараз же, якщо подивитися на політику, яку Росія проводить на окупованих територіях, в анексованому Криму з 2014 року, то знову ж таки влада там утримується лише репресіями. За даними, якими ми можемо користуватися, від початку анексії Криму тільки кримським політв’язням було ухвалено вироків на загальний термін 1300 років", – зазначає Олег Бажан.

Радянський диктатор Йосип Сталін (ліворуч) і народний комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов (у центрі). Фото: Franklin D. Roosevelt Library (NLFDR), 4079 Albany Post Road, Hyde Park, NY, 12538-1999

Радянський Союз розпався тоді, коли не стало за що утримувати цей репресивний апарат? Чому він раптово дав збій?

Економічна складова зіграла тут визначну роль, відповідає історик. "По-друге, це було пов’язано з тим, що від продажу нафти і газу державний бюджет СРСР отримував мало. Не забуваймо й Чорнобильську катастрофу, яка створила величезну дірку в державному бюджеті. І, звичайно, це й горбачовська перебудова, гасла про "білі" плями в історії, про те, що ми не будемо переслідувати тих, хто критикує цю систему. Звичайно, що люди почали говорити, виходити на вулицю, висловлювати свої думки. Перший несанкціонований мітинг в Україні відбувся саме на річницю Чорнобильської катастрофи. Чорнобиль зробив людей розкутими", – констатує Олег Бажан.

З 1920-х років по 1950 рік в Україні було репресовано близько мільйона осіб

Під каток машини державного терору СРСР потрапляли всі без винятку верстви населення, хоча звичайно в першу чергу це були митці, творчі люди, ті, хто був носієм української незалежності, зауважує історик. "Водночас Сталін і його поплічники хотіли репресіями встановити декласоване радянське суспільство. Тому під каток репресій потрапляли й колишні представники тих чи інших класів, представники колишніх політичних партій - меншовики, есери, бундівці, сіоністи, троцькісти. Сталін у такий спосіб прагнув утриматися при владі, тому репресії набували масового характеру. Якщо спиратися на архіви колишніх спецслужб і на ту записку, яку готував голова Комітету держбезпеки Нікітченко у 50-х роках, коли Хрущов працював над своєю доповіддю на знаменитому ХХ з’їзді КПРС 1956 року, то саме в Україні було репресовано з 1920-х років по 1950 рік близько мільйона осіб. Йдеться і про колгоспників, і про селян, творчу інтелігенцію", – каже Олег Бажан. 

В’язні ГУЛАГу були рабською силою 

Політичні репресії виконували ще й економічну функцію у СРСР, пояснює він. В’язні ГУЛАГу були рабською силою, яка використовувалася під час колективізації та індустріалізації. Також політичні репресії були певним громовідводом, щоб влада могла перекласти свої помилки на когось іншого. Треба було знайти тих, хто нібито був "шкідником", "внутрішнім ворогом". Лише в період колективізації - в 1929-1931 роках - було депортовано до Сибіру близько мільйона осіб. І в період радянізації Східної Галичини, Буковини у 1939-1940 було виселено близько 250 тис. громадян цього регіону. В період боротьби із національно-визвольним рухом, із Організацією українських націоналістів, УПА в другій половині 1940-х було депортовано близько 200 тис. осіб.

Упокорення було головним завданням

Щодо наслідків цих репресій для українського соціуму, то довгий час у переважної більшості поколінь це викликало страх, констатує історик. "Упокорення було головним завданням, яке ставило перед собою вище політичне керівництво СРСР і Росії теж, якщо говорити про депортації періоду Першої світової війни. Це призвело до знищення традиційних культурних устроїв українства та вчинення денаціоналізації, русифікації України, яку ми на сьогоднішній день ще досі відчуваємо", – резюмував Олег Бажан.

Олег Бажан. Фото: "Укрінформ"