Олександр Харченко. Фото: "Укрінформ"
— Україна перемагає у цій інформаційній війні?
— Якщо говорити в загальних рисах, то суспільна думка і думка людей у європейських країнах та світі переважно на боці України, безперечно. У цьому сенсі ми, поза сумнівом, перемагаємо. Дуже важко переломити розуміння на російський бік, коли ти бачиш по західному телебаченню кадри того, що відбувається в Україні. Але чим далі, тим важче стає підтримувати цей дискурс і розуміння. Тому що для людей природно звикати до чогось, навіть до найжахливіших речей, природно ставити на перший план свої проблеми, і не завжди є розуміння причинно-наслідкового зв’язку. Людина, яка в перші дні війни побачила жахи в Бучі та Ірпені, однозначно відчуває співчуття, перебуває на боці України. Людина, можливо, волонтерила, підтримувала Україну і продовжує це робити. Але коли твій життєвий рівень падає, коли в тебе ростуть платіжки, то слід зробити певну розумову роботу, аби збагнути, що є причиною, а що є наслідком. Люди у загальній масі схильні до простих рішень, і дуже легко звести все до питання "та що ж ці дурні українці не можуть погодитися, і ми через них страждаємо?"
"Постійно росте відвідуваність англійської версії. Це нас дуже радує"
— Не секрет, що тривалий час провідні західні медіа працювали в окулярах, виготовлених у Москві. Чи змінилася ситуація? Скільки є офісів провідних медіа в Києві та як вони комунікують із "Укрінформом"?
— На початках західні медіа були тут представлені значно ширше. Це був гігантський сплеск інтересу до України — одночасно тут працювало кілька тисяч журналістів. У нас, до речі, працює медіацентр "Україна-Укрінформ", де ми об’єднали наші зусилля з громадським сектором. Саме цей медіацентр працює значною мірою із західними журналістами. Ми бачимо, що сьогодні їх стає менше в Україні. Найбільші медіа, такі як France-Presse, німецьке DPA чи СNN залишаються тут, звісна річ. Але багато видань скорочують свій персонал. І тут дуже важливим є донесення інформації до цих медіа. Україна в цьому плані дуже серйозно працює, наприклад, у нас є і англійська, і німецька, і французька, і іспанська, і навіть японська версії. Інша річ, що у нас як у державного ресурсу не вистачає "палива". Ми зараз закрили російську версію, натомість посилюємо англійську. Таким чином ми намагаємося компенсувати, адже бачимо, як постійно росте відвідуваність англійської версії. Це нас дуже радує. І коли на Львівському медіафорумі було спілкування медійників, багато хто зазначав, що саме в Європі цитують державні медіа, нашу англійську версію, і це для нас дуже добре. Не скрізь усе просто. У нас була китайська версія, але Китай робив усе, щоб цю версію не читали в самому Китаї, вони зумисне її блокували. У Китаї це робиться елементарно — блокується, і вся інформація дозована. Зараз ми маємо нашого кореспондента в Китаї, але китайської версії свого медіа не маємо. Навіть за умови вкладення серйозних ресурсів вона не дасть тієї віддачі, тому що її читатимуть одиниці. На жаль, така складна картина.
— Навіть у медіа США неоднозначні речі відбуваються, наприклад, видання Washington Post…
— На жаль. Мусимо констатувати, що такі речі мають місце. Ми днями бачили цю дуже контраверсійну публікацію у Washington Post, яка за багатьма стандартами та редакційними вимогами, м’яко кажучи, дивує. Наприклад, дуже вільним поводженням із джерелами. У публікації йшлося про те, що нібито українська розвідка мала контакт із Пригожиним і що президент Зеленський виношував й декларував плани атакувати російські населені пункти за межами України, а також підірвати нафтопровід "Дружба", який іде до Угорщини, нібито, щоб спробувати вплинути на нашого великого "друга" Орбана. Ця публікація не витримує жодної критики за тими західними стандартами, які нам так наполегливо пропагують і рекомендують за ними працювати. Цей матеріал дуже шкодить Україні. Чи він спрямований на втягування нас в американські вибори, чи це корисні ідіоти або ж ці люди свідомо працюють на Росію? Це важко зрозуміти. Такі речі дуже шкодять нам. Україна зараз немає таких потужних ресурсів, як Росія.
"Інформаційний Рамштайн"
— Росіяни рублями або доларами платять своїм пропагандистським посіпакам. Чим ми можемо компенсувати?
— Як і в будь-якій іншій сфері, ми можемо взяти не кількістю, а якістю та креативністю. Ми доносимо правду, і треба шукати якісь цікаві способи донесення цієї правди. Кожного разу це має бути таргетована аудиторія, має бути знайдений свій підхід до кожної конкретної країни, знайдені аргументи. Кожен у своїй сфері намагається робити якісь кроки, Наприклад, Кирило Буданов (начальник Головного управління розвідки Міністерства оборони України – ред.), у своїй сфері, ми у своїй. Наприклад, наш міністр культури Олександр Ткаченко висунув ініціативу "Інформаційний Рамштайн". Як на мене, дуже потрібна і своєчасна штука. "Укрінформ" входить у Європейський альянс інформаційних агентств, це потужна структура, в якій 30 провідних агентств від кожної країни. Можливо, я скажу дивні речі. Але навіть мілітарний "Рамштайн" організувати простіше, ніж медійний. Тому що там є конкретні виміри, логіка побудови, дія державних структур, є вертикаль і більш-менш вимірювані показники. У медійній сфері такого немає.
"Ми не можемо європейцям сказати: не запрошуйте російських "лібералів". Ми можемо лише переконувати"
— Сьогодні голосом Росії виступає кожен "хороший русскій", який виїхав за кордон, а їх мільйони. Українці, які в різних європейських містах беруть участь у конференціях та дискусіях, засвідчують, що там постійно та обов’язково запрошують 5-10 росіян, які своїм демагогічним базіканням перевертають ситуацію з ніг на голову. Можливо, "Інформаційний Рамштайн" у якийсь спосіб це подолає?
— Немає єдиної формули та єдиних рецептів, крім того, що ми маємо переконувати, доносити, пояснювати — що не завжди росіяни можуть дати адекватну картину світу і що не можна урівняти жертву з агресором. Це доволі складна тема, але нам потрібно з цим працювати, пояснювати причинно-наслідкові зв’язки. Те, що творить Росія, не вкладається у нормальну логіку. Є "Північні потоки", і кожен європеєць розуміє, що їх будували росіяни, тому логічно, що росіяни не будуть їх підривати. Це з точки зору нормальної людської логіки. Але в Росії все працює інакше, тут іде щоразу єзуїтська складна багатошарова проблема, в якій треба розбиратись. Ми не можемо європейцям нав’язати і сказати: не запрошуйте російських "лібералів". Ми можемо їх лише переконувати. Так само, як в "Інформаційному Рамштайні" ми не можемо навіть через Європейський альянс донести до них просту думку: не користуйтеся пропагандистськими російськими медіа. Вони продовжуватимуть ними користуватися, передплачуватимуть ТАСС та інші агентства. Ми зараз намагаємося запровадити маркування про те, що це не медіа, а інструмент російської пропаганди. Є ж у Росії ресурси, які маркуються як іноагенти! Ми запропонували нашим європейським партнерам створити платформу, де будемо моніторити російські наративи, давати фактчеки, писати про злочини росіян в Україні. Вони зацікавилися цим, попри побоювання. Тож процес повільно, але йде.
