На фото: експозиція Музею "Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні", місто Дніпро
Термін "Праведники народів світу" був введений меморіалом "Яд Вашем" у 1963 році в Єрусалимі. Що він означає і коли його дають?
Анатолій Подольський: Так, цей термін був введений Меморіалом жертв Голокосту і героїв Опору "Яд Вашем" (в перекладі з івриту "Пам'ять" та "Ім'я"). Праведники народів світу — це неєвреї, які, ризикуючи життям в умовах націонал-соціалістичного окупаційного режиму, рятували євреїв.
Нагадаю, що нацистська ідеологія Третього Рейху визначила євреїв як головних ворогів. Відповідно, вони були приречені на вбивство. Не на життя в таборі чи переслідування, а на смерть. Людина, народжена від жінки-єврейки, мала загинути. Антисемітизм 12 років був державною політикою Третього Рейху. Тож люди, які наважувалися рятувати євреїв, — це були герої. Першими моторошними жертвами тієї окупаційної влади були євреї: чоловіки, жінки, діти, старі. Решту попереджали — ті, хто буде рятувати єврейські родини, будуть вбиті разом з ними. Так було на теренах Східної Європи, насамперед на території України. Тому Уряд Ізраїлю, меморіал "Яд Вашем" вирішили вшанувати людей, які були героями, праведниками. В єврейських канонічних священних текстах йдеться про те, що "той, хто рятує одну душу, рятує цілий світ". Праведник — це людина, яка готова принести себе в жертву заради порятунку інших. Отже, неєвреї, які рятували євреїв в роки Другої світової війни, мають звання "Праведники народів світу".
Коли вперше про можливість надання цього звання заговорили в Україні?
Йосиф Зісельс: На початку 1990 років ми познайомилися з американською організацією, яка називається "Єврейський фонд для християн спасителів". Ця організація займалася пошуком Праведників народів світу з України, які були визнані меморіалом "Яд Вашем". Цей фонд заснували євреї, які врятувалися під час Голокосту, і вони фінансово допомагали Праведникам насамперед з пострадянських країн. Наша організація допомагала доставляти кошти до адресатів, адже тоді ще неможливо було зробити переказ через банк чи пошту. Були й інші організації, які займалися пошуками Праведників, зокрема, Товариство єврейської культури, яке очолював Ілля Левітас. Аркадій Монастирський (президент Єврейського форуму України — ред.) також цікавився цим питанням, але це була не наукова робота. Єдина структура, яка займалася цим професійно — Український Центр вивчення історії Голокосту, очолюваний Анатолієм Подольським.
До речі, в інших країнах, наприклад, у Франції та Нідерландах, людей, котрі рятували євреїв, не вбивали. Вони могли потрапити в концентраційний табір, але, принаймні, вижити. В українців був однозначний вирок — якщо рятуєш, тебе вбивають. Українці допомагали євреям, долаючи страх смерті.
В одному з наших підрозділів працювала історикиня зі Львова Жанна Ковба, яка досліджувала німецькі та українські архіви. Вона знайшла в цих архівах історії українців, котрі були розстріляні разом з тими сім'ями, які вони рятували. Вона описала десятки таких випадків, назвала імена і прізвища цих героїв, які, на жаль, не дочекалися визнання їх праведниками меморіалом "Яд Вашем". Монографія, яку вона написала, називається "Людяність у безодні пекла".
Для нас це дуже важливо — показати, як українці рятували євреїв і при цьому самі гинули. Це невід'ємна частина історії Голокосту на території України, і про цих людей потрібно пам'ятати. І дуже важливо говорити про це сьогодні, в часи кривавої війни, розв'язаної Росією, бо й нині не всі українці розуміють, що таке тоталітарні режими, і яку загрозу вони несуть людству.
Анатолій Подольський: Справді, на теренах Західної Європи тих, хто рятував євреїв, теж переслідували. Але на теренах українських, литовських, білоруських, де була радянська комуністична диктатура, їх знищували одразу. Ніяких сентиментів у нацистських окупантів тут до людей не було. Євреї знищувалися Третім Рейхом системно, шансів вижити у них практично не було, тому це ще більше підкреслює подвиг українців, які їх рятували. Ці дослідження почалися тільки після падіння радянського режиму.
А чому це неможливо було за часів Радянського Союзу?
Анатолій Подольський: Тому що і сталінський режим, і послідовники Сталіна, комуністичні лідери СРСР, всі були антисемітами. Антисемітизм був в СРСР латентним, не таким відкритим, як в нацистській Німеччині. Він продовжувався після Другої світової війни, і євреї, які повернулися з таборів, з евакуації, з фронту, боялися говорити, що вони євреї. Люди, переживши жахи таборів, опинилися перед жахом сталінської диктатури. Антисемітизм був частиною радянського політичного режиму, а оскільки режим був ще й українофобським, визнати, що українці робили щось героїчне було неможливо. Нівелювалася українська культура, нівелювалася єврейська культура — це ознака імперії, з якої ми зараз з такою кров'ю виходимо.
Станом на сьогодні скільки Праведників народів світу є українцями?
Анатолій Подольський: Є офіційний сайт меморіалу "Яд Вашем", і до честі "Яд Вашем", вони ведуть перелік праведників. І до честі України, українці посідають четверте місце після Польщі, Франції і Нідерландів. Кожен рік 1 січня "Яд Вашем" поновлює цей список. Близько 3000 українців визнано праведниками народів світу. Але через те, що багато людей пішло з життя, ми ніколи про деяких не дізнаємося. Очевидно, цих людей було більше. Досвід самопожертви цих людей нам допомагає сьогодні долати московського ворога.
Що потрібно для отримання цього звання?
Анатолій Подольський: "Яд Вашем" вже 60 років дотримується цих критеріїв: повинні бути свідки, докази тих, кого врятували, документальні підтвердження тощо. Пошук цих людей ускладнювався тим, що в тоталітарні часи про це мало говорили, про це переважно мовчали, дехто не розповідав про це навіть своїм дітям. Дослідження праведників в Україні почалося тільки після падіння радянського союзу. Для меморіалу "Яд Вашем" радянські архіви були недоступні. А вже після 1991 року ці історії почали відкриватися, і ми дізналися, що багато євреїв вижили тільки завдяки своїм сусідам українцям.
14 травня в Україні ми вшановуємо пам'ять Праведників народів світу. Чому це важливо?
Анатолій Подольський: Ми сьогодні покидаємо імперію, і покидаємо її з кров'ю. На жаль, ми не зробили цього ні в 1991, ні в 2004, і навіть не в 2014. 24 лютого минулого року стало кінцем вагань. Росія не бачить нашої суб'єктності, нашої державності та ідентичності. А історичне минуле нам допомагає зберегтися, як культурі, як народу, як сучасній європейській державі. І тому в нашому календарі нарешті з 2015 року День пам'яті і примирення, 8 травня. Пам'ять про війну — це насамперед емпатія і співчуття до жертв. І ми нарешті долучаємося до цього європейського консенсусу. Новий історичний календар України — це також ознака виходу з імперії, ознака деколонізації. Коли ми нарешті говоримо про тих людей, про яких забороняли говорити в комуністичні часи.
Що держава Ізраїль хоче висловити, надаючи цей статус, це звання?
Йосиф Зісельс: Вдячність — це дуже важлива риса єврейської ідентичності. Євреї завжди пам'ятатимуть тих, хто допомагав їм в такі скрутні часи. Це пам'ятає і держава Ізраїль, бо багато з тих, хто вижив під час Голокосту, заснували цю державу. Дуже важливе повторення історичної пам'яті я відчув рік тому, коли наша організація з перших днів війни займалася евакуацією з зони бойових дій вже не самих праведників, їхніх дітей та онуків. Для мене це надзвичайно важливий сентимент, що я долучився до їхнього порятунку. Через стільки років я долучився до певної лінії вдячності від імені єврейського народу тим, хто рятував наших дідів і наших бабусь.
Кожна історія порятунку євреїв унікальна, і кожна варта окремої розповіді, книги або фільму. Попрошу вас згадати бодай кілька історій.
Анатолій Подольський: Цих історій справді дуже багато, і, на щастя, вони задокументовані. Цікава історія родини Глаголєвих, яка рятувала родини євреїв від загибелі в Бабиному Яру. В цій родині, тільки уявіть, 9 Праведників народів світу. Згадаю Климентія Шептицького, брата Андрея Шептицького, який врятував понад 200 дітей, ховав їх в монастирях і роздавав фальшиві документи з українськими іменами та прізвищами. Харків'янин Яків Сухенко також мав можливість видавати свідчення про неєврейське походження рівненським євреям. Ми видали книгу "Війна Клари" — спогади Клари Крамер з Жовкви, яка врятувала 18 людей, три єврейські родини.
Йосиф Зісельс: Хотів би додати про кілька слів про священника Олексія Глаголєва. Наш офіс знаходиться у 5 корпусі Києво-Могилянської академії. Саме на цьому корпусі висить меморіальна дошка пам'яті Олексія Глаголєва, котрий викладав в цьому корпусі. Саме його дочку та двох його онуків наша організація евакуювала рік тому з-під обстрілів.
А мене вразила історія Наталії Левченко з Дніпропетровщини, вона врятувала 14-річного єврейського хлопчика Льоню Гольверка. Вона допомогла зробити йому документи, а коли його відправила до Харкова, втратила з ним зв'язок. І все життя вона пам'ятала його і думала про те, а як же склалася його доля. І, уявіть собі, він теж її шукав і знайшов через 50 років.
Анатолій Подольський: Те, що ці історії поновлюються, вкрай важливо для історичного контексту. Історії цих людей потрапляють до підручників, і ми таким чином повертаємо їхню гідність. Ми не можемо дали їм знання від "Яд Вашем", але ми можемо повернути пам'ять про цих людей. Років 5 тому Національний музей історії України в Другій світовій війні розпочав важливий проєкт "Портрети UA". Це проєкт присвячений українським родинам, які рятували євреїв. На сьогодні вже зібрано близько 70 історій, і не всі ці люди отримали від "Яд Вашем" звання Праведника. Цих людей вже немає в живих, але про їхній подвиг розповідають діти і онуки.
А як ми називаємо цих людей, якщо у них немає звання, присвоєного "Яд Вашем"?
Анатолій Подольський: Музей історії України в Другій світовій війні пропонує назву — українці-рятівники євреїв. І попри те, що вони не мають офіційного статусу, їхні історії закарбовуються в записах, документах, відео.
Чому досить суворий підхід до надання статусу у "Яд Вашем"?
Йосиф Зісельс: У правовому просторі, де працює Закон, а не вказівки начальника, дуже важливо надати документальну базу. Праведник отримує право на громадянство держави Ізраїль. Але у "Яд Вашем" були випадки, коли через фальсифікації документів були гучні скандали. Саме після цього і посилилися вимоги.
Як на сьогодні просувається питання з визнання Праведником митрополита Андрея Шептицького, брат якого це звання отримав?
Анатолій Подольський: Це питання ширше, ніж постать Шептицького. Це питання переосмислення минулого. Шептицького в широкому колі і науковців, і освітян, і журналістів, називають Праведником. Єврейська Рада України надала йому звання Праведник народів України. З 1967 року відбувається голосування, і кожен раз не вистачає одного голосу. Навіть колись при голосуванні був рабин зі Львова Давид Кагане, родину якого врятував Андрей Шептицький, і навіть він утримався при голосуванні. Все це пов'язано зі ставленням Шептицького до приходу німців у Львів, і тут насамперед вкрай важливо розуміти історичний контекст — з 1939 по 1941 роки Східна Галичина зазнала дуже багато горя від комуністичного режиму. Шептицький в 1942 році виступив з відкритим листом до Гітлера, в якому засудив переслідування євреїв. І для істориків, і для науковців, і для звичайних громадян він очевидно Праведник.
Які книжки та фільми на тему праведників ви порадите почитати і подивитися?
Анатолій Подольський: Книги Агарона Аппельфельда "Катерина" та Софії Андрухович "Амадока" і художній фільм Агнешки Холланд "У темряві".
