Фото: Українське радіо
Днями ви повернулися з Бахмуту, яка там нині ситуація?
Д.Д: Я був три тижні в Бахмуті, ситуація там дуже важка. Надзвичайно багато поранених. Там немає жодного місця, де не працює артилерія противника, тож евакуація звідти — дуже важка праця.
Яке було головне завдання вашої команди в Бахмуті?
Д.Д: Наше завдання — стабілізувати поранених перед виїздом з Бахмуту. Коли не було броньованої машини, ми вивозили поранених своїм автомобілем в стабілізаційний центр.
Скількох українських військових вам вдалося врятувати цього разу?
Д.Д: Не рахував, якщо чесно, але дуже багато. Це були і люди з контузією, і з ампутацією.
Говорять, що Росія використовує різні види зброї, зокрема, і експериментальну, яка не вбиває, але завдає дуже тяжких поранень.
Д.Д: Так працює осколкова зброя, і ми справді бачимо багато дрібних поранень.
Розкажіть, як ви почали працювати на українському фронті, як створювався ваш фонд "W międzyczasie"?
Д.Д: Для мене все почалося в 2014 році, коли я приїхав дізнатися, що це за війна. І спочатку я працював на передовій, як медичний доброволець. Але, коли почалася ескалація, я зрозумів, що тільки моїх рук недостатньо. Тоді з іншими людьми ми створили медичний екіпаж, який спочатку працював під Херсоном, пізніше заїхали під Соледар, зараз — в Бахмут. І ми створили офіційний фонд, щоб легше було отримувати гуманітарну і фінансову допомогу.
Скільки зараз людей у вашій команді? І чи всі серед них польські громадяни?
Д.Д: Так, в команді всі польські громадяни, близько 20 працюють на "нулі", але є ще люди, які допомагають нам з Польщі.
Це теж поляки?
Д.Д: Так, у них польський паспорт, але українське серце.
Бракує людей, готових допомагати на фронті?
Д.Д: Мені здається, більше бракує людей, реально обізнаних з тим, що тут відбувається. Багато хто хоче приїхати і подивитися, думаючи при цьому, що це буде цікава пригода. Дехто має досвід з Афганістану чи Іраку, але це зовсім інша війна. Бракує людей, які розуміли б по-справжньому, що тут можна втратити життя.
Я знаю, що ви не всіх берете до своєї команди, навіть тих, хто має бажання і досвід війни.
Д.Д: По-перше, щоб уникнути провокацій, ми повинні бути впевнені, що інформація з фронту не потрапить до противника. По-друге, ми шукаємо тих, хто зможе працювати в хаосі. Тому що тут дуже багато хаосу.
Нещодавно в Твіттері з'явилася інформація про вашу загибель. Слава Богу, живі ви і члени вашої команди. Але що це було?
Д.Д: Добре, що я побачив цю інформацію, коли був поряд з мамою і рідними. Думаю, що ця провокація була спрямована саме на нас і наших рідних. Нам хотіли дати зрозуміти, що це справді можливо.
Чого вам нині бракує найбільше?
Д.Д: Найбільше нам бракує броньованих машин. Ми — громадський фонд, ми не армія, тому нам дуже важко дістати броньовані машини. А вони вкрай потрібні для евакуації поранених з першої лінії фронту. Оце наша найбільша проблема, яку ми намагаємося вирішити.
Я знаю, що ви плануєте розширювати вашу місію. Які ваші найближчі цілі і завдання?
Д.Д: Ми готуємо професійний екіпаж, який би допомагав відвозити поранених з першої лінії в госпіталь. Також ми плануємо проводити тренінги для парамедиків в Польщі, в нашому центрі. І тут теж є юридичні проблеми, пов'язані з виїздом українських військових за кордон, бодай і на тренування.
Думаю, у багатьох слухачів виникає запитання, що ви — поляк, людина з мирної країни, країни — члена НАТО, ЄС, робите в найгарячішій точці України?
Д.Д: На фронті у мене теж це часто запитують. У кожного є своя мотивація. Моя мотивація — допомогти моїм друзям, яких я знаю з 2014 року. Ми хочемо показати іншим, що те, що ми робимо — це правильно, що саме так і потрібно!
Чи багато вас розуміють?
Д.Д: Більшість розуміє, але, безумовно, є група людей, які, як і в Україні, так і в Польщі, не розуміє, що відбувається.
Ви за освітою історик, маєте в Польщі роботу за фахом. Як ви стали парамедиком?
Д.Д: Ще до 2014 року я проходив тренування з тактичної медицини. Наприкінці 2014 я приїхав до Маріуполя і побачив, що це — реальна війна, і тут потрібна допомога. І тоді я зрозумів, що хочу допомагати Україні. Юридично це можливо для іноземців тільки в якості парамедика. За польським законодавством, ми не можемо воювати в інших країнах. Але можемо працювати як парамедики.
Даміан Дуда зі Світланою Мялик. Фото: Українське Радіо
Пригадайте ваші почуття, думки та емоції 24 лютого 2022?
Д.Д: Зранку я отримав голосове повідомлення від свого знайомого з полку "Азов". Він сказав, що почалася війна, і їм потрібна допомога. І я відчув, що мені потрібно повертатися в Україну.
Чи змінилося ваше ставлення до Росії?
Д.Д: Ми в Польщі добре знаємо, що від Росії ніколи не буде нічого хорошого. Наше ставлення не стало іншим зараз. Ми давно знаємо, що росія — є ворог, і буде ворогом завжди.
Як ви вважаєте, скільки триватиме ще ця війна? Бо всі аналітики дають різні прогнози, як і сценарії завершення війни.
Д.Д: Всіх аналітиків я запрошую в бліндажі та окопи. Навряд чи можна робити прогнози, не знаючи реальної ситуації на передовій. Щодо перспективи завершення цієї війни, я не є оптимістом. На жаль, ситуація далека від оптимістичної.
