Коля Сєрга, пресслужба митця
Ми створюємо контент, який несе справжні цінності від тих, хто знаходиться на передовій зараз. І фізично на передовій війни — і на передовій духовності
В нашій студій військовий, ведучий, поет та музикант Коля Сєрга. Він приїхав до Києва в коротке відрядження і знайшов час завітати до нас і розказати про діяльність проєкту Культурний десант. Коля, як почуваєшся в Києві?
Нормально. Фізично я знаходжуся тут, але ментально — все одно там, на Сході.
Що ти робиш і чим займаєшся на Сході?
Ми з Культурним десантом базуємось там вже 7 чи 8 місяців. Виступаємо по всій Донеччині. Вчора працювали з 3-ю штурмовою бригадою. Я не буду розказувати де саме — скажімо просто: в гарячих місцях.
Що таке Культурний десант?
Це основна наша справа — навіть місія. Це культура в армії, виступи на лінії фронту. В нас є свій склад артистів, своя база. Багато контактної роботи. Ми приїжджаємо з артистами до військових. Це виступи близько до лінії фронту, в місцях виконання бойових завдань.
Але це історія не лише про пісні?
Це взагалі про культуру. В нашому десанті не тільки музиканти. В нас є і поети, й режисери — і лялькар один навіть є. У нас є лекції різних форм — наприклад, Данило Яневський читає дуже потужні мотивуючі лекції по історії. Він надає інструментарій для побудови сенсів, які дозволяють рухатися.
Наша задача — намалювати в уяві воїнів картинку майбутнього, яка їм сподобається і в якій вони хочуть жити. І далі це включає всі резерви, щоби вижити
В чому головна мета Культурного десанту?
Наша задача — намалювати в уяві воїнів картинку майбутнього, яка їм сподобається і в якій вони хочуть жити. І далі це включає всі резерви, щоби вижити. Це наша основна мета.
Я не можу навіть уявити, що відчуває військовий, який зараз повернувся із завдання і бачив пекло перед очима — і потім він приїжджає до вас і слухає пісні.
Швидше ми приїжджаєм до нього. Ми працюємо безпосередньо в тих місцях, де хлопці й дівчата знаходяться. Ми не збираємо людей, бо там нема концертних залів. Ми виступаємо в хатинці, підвалі, в ангарі — там де зручно, де знаходяться бійці. У нас дуже компактна апаратура, або взагалі без апаратури можемо. Приїжджаєм і працюємо там, де зручно їм.
За допомогою уяви людину можна вивести з різних непродуктивних і нересурсних станів — і надати людині крила
Це ж і психологічна допомога…
Звісно! Взагалі, культура — це дуже потужний психологічний інструмент. Культура і творчість — і взагалі все, що знаходиться за межами матеріального, того що ти можем побачити і торкнутися тут і зараз, — воно все знаходиться в уяві. А уява — це такий універсальний інтерфейс, в якому відбувається більша частина нашого життя. На 80% — якщо не більше — наше життя знаходиться всередині нашої уяви. Це і надає нам суб’єктивності реальності. Тому ми розуміємо, наскільки потрібна терапія уяви. І культура, якраз займається цим. Бо культура допомагає нам перенестися в інше місце, інший час — і навіть час, якого не існувало. Ми можемо перенестися в майбутнє. І якщо зрозуміти, що за допомогою уяви людину можна вивести з різних непродуктивних і нересурсних станів — і надати людині, скажімо так, крила — відкривається широкий простір.
Власне, цим і займається наша команда. Ми працюємо з уявою. Ми розумієм, як і що впливає на уяву. Ми робимо це дуже уважно. Основні "лицарі", як я їх називаю, Культурного десанту навчаються психології і різним технікам роботи з уявою. І вони дуже уважно калібрують стан. Вони дивляться, як той чи інший культурний продукт впливає на позу людини, на прилив крові до обличчя. Розуміють, який жест чи яка поза що означає. Щоб не було абреакції — коли ти даєш людині щось, що вона не готова сприймати. Тому що ми розуміємо, що в цей момент ми працюємо з суб’єктивною реальністю. І ми маємо створити об’єктивну — і надати те, що допоможе всьому колективу.
Ти зараз поняттю культура надаєш такого широкого значення. Чи ти розумів це, коли займався культурою ще до початку масштабного вторгнення?
Я вивчав це питання кілька років. Я до цього займався вивченням психології. Потім стояв на розпутті. Я розумів, що я є культурним діячем — пишу вірші й пісні, мені це подобається. Паралельно з цим мені була цікава психологія. Я був як та мавпа, що не могла розділитись між гарними й розумними — і почав шукати точку перетину. Почав вивчати безпосередньо роль психології в культурі. Я навіть писав кандидатську роботу під назвою "Чому уява болить і як її лікувати". І випустив дві книги віршів, на базі однієї з яких — "Всесвіту полонений" — був побудований спектакль, дія якого відбувалась в уяві людини. Він весь складався з віршів і контекстів. Там був правильно наданий контекст, після якого вірш сприймався взагалі по-іншому.
Коля Сєрга, Фото: Культурний десант, ФБ-сторінка
Після виступу нам потрібно залишити людей зі знаком "плюс". Тобто, ми розпакували, промасажували емоції — і потрібно знову запакувати чимось, щоби люди далі могли повернутися до робочого стану
Впевнена, багато слухачів сьогодні відкрили тебе для себе з нового ракурсу! Але ми зачепились за історії людей. І здається, що в тебе таких історій записано багато.
Звісно. Розкажу одну історію, яка пов’язана безпосередньо з піснею "Додому". Це одна з історій, яка пояснює роботу Культурного десанту. Це було минулого вересня на Запорізькому напрямку в районі Гуляй-Поля. Невелике селище, до нуля кілометрів 10. Приїхали туди працювати з групою розвідників з Івано-Франківська. Електрики немає, ми почали грати акустику на вулиці. Було десь 30 людей хлопців. Жіночка років 70-ти — Ніною її звали — та її чоловік Костянтин, з паличкою.
І ось всі вони сидять на стільцях і лавках. І ми починаємо працювати: я, Саша Чемеров, Саша Ярмак, Мойсей. Коли аудиторія складна з точки зору розконсервування, то я виходжу перший і починаю з якихось гумористичних речей, тому що через гумор ти бачиш згуртованість колективу — на які теми вони реагують, що є тригерними темами тощо — і далі вже працюєш по них.
Я відпрацьовую свою частину, потім Саша Ярмак, потім Мойсей — і Саша Чемеров. Він починає співати — одну пісню, другу. А потім починає пісню про маму — є в нього така потужна пісня-сповідь дорослого чоловіка своїй мамі. Він починає співати і ця жіночка починає плакати, прямо навзрид. Це мала бути фінальна пісня, але я розумію, що ми не можемо закінчувати так, тому що потрібно залишити людей зі знаком "плюс". Тобто, ми розпакували, промасажували емоції — і потрібно знову запакувати чимось, щоби люди далі могли повернутися до робочого стану.
Я розумію, що в мене є пісня, якою буде добре закінчити. Саша закінчує співати і тільки мені передавати гітару, як один із хлопців каже: давайте поаплодуємо тьоті Ніні і дяді Кості, в яких тиждень тому загинув син на війні. А в моїй пісні є слова "ми всі повернемось додому" — і що робити? Її син вже не повернеться. І я взагалі не знаю, що робити.
Закінчуються оплески і створюється така органічна хвилина мовчання. Я починаю прокручувати текст пісні і знаходжу рядок "той, хто увійшов у смерті полум’я, залишив нам навічно своє ім’я. І у Бога сидить серед хмарних плям на приближених, ліпших посадах там". Повертаюсь до тьоті Ніни і говорю: ви виховали справжнього героя, і я впевнений, що ви зможете виховати ще героїв. Я впевнений, що кожен з тих, хто тут зараз знаходиться, кожен з тих, кому ви надали свою турботу, вони з радістю після перемоги прийдуть до вас влітку з дітьми і будуть залишати їх на день-два або на все літо. І ви не відмовите — і будете їх виховувати так, як виховали свого сина. Порядною людиною, справжнім героєм.
До цього вона весь час дивилась у підлогу, а тут підіймає очі на мене — і я розумію, що їй підходить цей варіант. Далі я переключаюсь на хлопців і говорю, що вони мають повернутись додому живими і здоровими. Тому що, якщо ВОНИ не повернуться — повернуться ті, хто повтікав. І як тоді буде виховане наступне покоління? Ми втратимо все, за що зараз йде боротьба. А краще, щоб саме вони виховували наступне покоління — бо як ще наші діти зрозуміють, щО насправді є цінним і важливим?
Тому що вони зможуть виховувати не тільки словами, але й вчинками — що найголовніше. І саме вони мають бути тими скаженими дідусями у дворі, про яких знає весь дім і всі просять їх розказати якусь історію.
Хлопці стояли й тихо кивали головою, несвідомо — це говорить про те, що вони сприйняли. Ну і далі я заспівав "Додому".
Ми всі дуже чекаємо на всіх наших захисників і захисниць вдома. І безумовно, ще дуже багато роботи попереду. Ти, Колю, розумієш, що ваш Культурний десант ще буде продовжувати свою роботу багато-багато років після завершення війни? У тебе вже є якийсь масштабний план того, що нам доведеться робити і як відновлювати ставлення до культури?
Культурний десант займається не тільки контактними сесіями. Ми створюємо контент, який впливає на певне ставлення і цивільних до військових, і військових до цивільних, і військових до військових. Ми створюємо канали подачі цього контенту — наприклад, зараз з Укрзалізницею створюємо кілька дуже цікавих проєктів, пов’язаних з музикою на вокзалах і в потягах. Це буде музика, яка буде правильно налаштовувати людей. Яка буде нести інформацію, необхідну суспільству, для того щоб максимально правильно пройти через складні періоди.
Тобто, це будуть психоемоційні плейлисти? Наприклад, які пісні можна буде почути? Ви вже створили такий плейлист?
Ми зараз працюємо над цим. Ми залучили дуже круту команду до цього, дуже крутих музичних критиків, які розуміються на тій музиці, яка зараз є, в повному обсязі. Звичайно, психологів, з якими консультуємось.
Зараз є чимало пісень про фронт від людей, які ніколи там не були. І воно не працює. Працює лише чесна творчість, а вона має бути пропущена через себе
Я раніше часто їздила потягом "Київ-Херсон", і там завжди лунала російська музика і радіостанції. Кожного разу хотілося вийти з потяга!
Зараз так вже не буде, тому що це культурний простір України і це має бути українська культура. І окрім цього, ми зараз записуємо диски з плейлистами і роздаємо військовим. Тому що майже всі автомобілі, якими користуються на фронті, вони тих років випуску, коли були CD-деки. А іншої музики там немає — радіо не дістає.
І в тих плейлистах по-справжньому мотивуючі пісні. Бо зараз є чимало пісень про фронт від людей, які ніколи там не були. І воно не працює. Працює лише чесна творчість, а вона має бути пропущена через себе. Це стосується і віршів, і пісень. В нас зараз один з проєктів запускається: ми взяли вантажний автобус і переробили його під студію, щоб записувати хлопців безпосередньо під лінією фронту. Щоб знайомити людей з їхньою творчістю.
Ми беремо класних продюсерів — Ігоря Кириленка, Олега Федосова, Сашу Чемерова. Ми їздимо і постійно знаходимо талановитих хлопців. Можливо, їхні пісні музично й не настільки хітові, але вони чесні… Ну і плюс голос. Коли співає людина, яка сама через все пройшла, їй віриш. І для цього ми підключили саундпродюсерів, які допоможуть зробити з цього високоякісний продукт.
Це буде маленька звукозаписуюча студія на колесах?
Так! Одночасно ми будемо знімати історію цього героя. Разом з піснею, яку будемо записувати. І виходить, що ми будемо отримувати потужний продукт.
З’являються наративи про те, що в кожного свій фронт. Я вважаю, що це фігня — фронт один
Зараз велика проблема в тому, що суспільство в своєму загалі трохи починає абстрагуватись від війни. Це дуже погано і це дуже б’є по воїнам. Вони це бачать, і ми розуміємо, що це є одним з інструментів впливу росії. Як тільки немає якихось активних обстрілів, то люди, яких це безпосередньо не торкається, починають забувати. І ми перестаємо підтримувати одне одного.
Так з’являються наративи про те, що в кожного свій фронт. Я вважаю, що це фігня: фронт один. А всі інші напрямки допомагають. Я в госпіталі ще не зустрічав жодного пораненого з економічного чи культурного фронту. Тому фронт один. Ми маємо пам’ятати про це.
Один з основних чинників — це культура. І культура має бути максимально інтегрована і інтегруюча. Тому ми створюємо та інтегруємо в медіапростір контент, який несе справжні цінності від тих, хто знаходиться на передовій зараз. І фізично на передовій війни — і на передовій духовності.
Як вам допомогти?
Ми постійно залучаємо нових резидентів. Хочете допомогти чи приєднатись? Є інстаграм Культурного десанту, є сайт. Там в шапці профілю посилання на бот. І в ньому є варіанти того, як допомогти. Нам постійно потрібні люди, бо питання культури дуже актуальне.
Авторка текстової версії — Міла Кравчук
