Фото: nus.org.ua
Батьки не вважають асинхронний режим навчання адекватною заміною очних або синхронних уроків
Цього навчального року шкільні уроки часто переривалися через повітряні тривоги. Непросто було навчатися і дистанційно – через відсутність електрики та інтернету. І вже зовсім складно з освітою там, де тривають активні бойові дії та були зруйновані школи. Більшість українських шкіл зараз працюють у змішаному або дистанційному форматі. Формально навчання триває. Але яка його якість? З’ясувати це було одним із завдань дослідження якості організації освітнього процесу в умовах війни у 2022/2023 навчальному році. Дослідження провела у грудні-січні Державна служба якості освіти України за підтримки ініціативи "Збереження доступу до шкільної освіти". Методом онлайн-анкетування охопили вибірку зі 150 шкіл з усіх областей України. Запитали думку директорів шкіл, вчителів, батьків учнів та самих школярів, переважно десятикласників. Коли дивишся на презентовані результати, то впадає в око такий нюанс: з деяких питань є суттєва різниця між оцінками освітян, батьків та учнів. Наприклад, 90% опитаних керівників шкіл стверджують, що навчання у закладах освіти здійснювалося постійно (в синхронному або асинхронному режимах), тобто втрат в навчальному часі немає. Водночас лише 40% батьків зазначили, що їхні діти постійно навчалися. Таку розбіжність аналізує заступник голови Державної служби якості освіти Іван Юрійчук. "Директори шкіл вважають, що уроки, проведені в асинхронному режимі – це уроки, які відбулися. І, відповідно, їх фіксують: урок відбувся, тобто за це можна платити зарплату. Але батьки не вважають це адекватною заміною очних або синхронних уроків".
Мотивація у дітей навчатися під час війни відсутня
Ще одна, здавалася б, оптимістична цифра: 90% педагогів запевняють, що долають втрати у навчальному часі, спричинені повітряними тривогами, відключенням електроенергії та іншими чинниками. Найчастіше втрату навчального часу компенсують, надавши учням навчальні матеріали – презентації, відео чи аналогічні навчальні заняття онлайн, а також завдання для самостійного опрацювання. Але такий відсоток не означає, що з навчанням все гаразд. Будь-які цифри, викладені в дослідженні, варто розглядати комплексно, наголошує голова Державної служби якості освіти Руслан Гурак. "Вчителі показують, що вони дають дуже багато матеріалу для самостійного опрацювання. І наче б цифра є, і нічого поганого в цьому немає. Але щодо мотивації дітей навчатися під час війни, то вона на 50% практично скоротилася з попереднім роком, тобто вона відсутня. У нас виходить, що ми даємо на самостійне опрацювання ті чи інші теми. Але оскільки у дітей немає мотивації навчатися, то відповідно результатом такого навчання і такої дії є від'ємний результат".
Цілеспрямовано знищуються українські книжки на тимчасово окупованих територіях
Дослідження засвідчило, що третина учнів в умовах війни не мали постійного доступу до навчання. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов зауважує, що ця цифра в реальності ще більша, адже під час опитування не було змоги охопити одну з найбільш вразливих груп – учнів та освітян на тимчасово окупованих територіях: "Ми за цей рік спочатку повномасштабного вторгнення отримали майже 650 звернень з тимчасово окупованих територій, здебільшого саме від вчителів. Є кілька звернень від батьків. Звернення від вчителів здебільшого стосуються їхніх умов праці, оплати праці, відпусток, взагалі можливостей працювати, переведення на простій, тощо. Але певна частина цих звернень має інформацію про порушення прав і про злочини окупантів на тимчасово окупованих територіях. Ми маємо чимало фактів про примусове впровадження російських програм через погрози батькам, через погрози вчителям і через знищення українських книжок в місцях і селах на тимчасово окупованій території. Тому це дуже складні проблеми, головною з яких є безпека. Ми маємо розуміти, що люди, які там перебувають, мають реальну загрозу життю. Причому загрозу далеко не теоретично. І люди страждають, їх викрадають, виселяють зі своїх населених пунктів. Батькам погрожують забрати дітей, якщо діти не будуть відвідувати російську школу. Тому тут дуже все болюче і дуже складне.
Сергій Горбачов зауважує, що в тих місцях, де вже відбулася деокупація — той самий Херсон, Харківська область — на жаль, не вдалося швидко налагодити український освітній процес.
По-перше, там людей мало. Банально немає кому працювати на тих територіях, бо багато хто виїхав, більшість виїхали на більш безпечні території України. Є певна частина колаборантів, це окрема тема, з якою треба дуже ретельно розбиратися. Також питання в інфраструктурі: школи знищені. Крім того, треба знову закладати гроші, друкувати підручники, нові підручники робити для НУШ, бо багато українських книжок просто знищені. Тому дітям немає з чого навчатися. Відновлювати інфраструктуру, інтернет, енергозабезпечення для того, щоб можна було включатися і працювати дистанційно хоча б.
До того ж підручники були знищені не від обстрілів, а за наказом.
Це цілеспрямована дія. Ми маємо акти "Об унічтоженіі націоналістической украінской літератури". Так і називається. Ми такі акти маємо з Харківської області, з Херсонської, здається, з Луганської також є така інформація. І це окремий вид злочину освітнього геноциду українського народу насправді".
У будь-якому разі, наголошує Сергій Горбачов, головне для дітей та їхніх родин на тимчасово окупованих територіях – це життя і безпека. А освітні втрати можна буде компенсувати. Тож освітня деокупація буде ще одним великим завданням після звільнення наших територій.
Теорія відірвана від практики. Колби і мікроскопи окремо від практики
Проблем в освіті вистачає і в більш безпечних регіонах України. Мама старшокласниці, однієї з київських гімназій, Наталія Бочарова каже, що вдячна педагогам, які працюють у такий складний час, але не завжди задоволена якістю освіти: "Добре те, що в нас проходять уроки і все ж таки освіта триває. Але, на жаль, в нас дуже велике навантаження на теоретичну частину і вона дуже відірвана від практичної частини для дітей: такі предмети, як біологія, хімія. Як можна вивчити хімічний процес, не перебуваючи в хімічній лабораторії, не змішуючи якісь реактиви? Як можна зрозуміти, де випаде осад, де буде утворюватися повітря? Дитина не може це уявити, показати це немає можливості.
Тобто це відбувається, навіть коли триває очне навчання.
Відірваність, дуже велика відірваність. І навіть так директори вважають, що в нас є забезпеченість. Наприклад, в гімназії моєї молодшої дитини є клас біології і хімії, в який дитина потрапляє дуже рідко. Вона тільки бачить колби і якісь мікроскопи, на цьому все. Діти не користуються цим".
Донька Наталії – Катерина – вже випускниця. Влітку дівчина складатиме національний мультипредметний тест і планує здобувати вищу освіту. Що цікаво – саме педагогічну: "Вона якраз хоче підіймати якість освіти. І в нас є вчителі, на яких вона орієнтується, які її надихають. Це її перша вчителька і вчителька англійської мови. І вона буде поступати в педколедж, хоче йти на вчителя англійської мови".
На прикладі речей в одній кімнаті можна вивчати весь шкільний курс. Треба сприймати світ цілісно
Реформ у освіті очікують, зокрема, й тому, що віднедавна Міністерство освіти і науки очолює новий міністр – колишній директор Малої академії наук Оксен Лісовий. Нещодавно очільник міністерства висловився щодо ймовірного скорочення кількості предметів, які вивчають школярі в Україні. Він зазначив, що навантаження на дитину сьогодні дуже високе: і психологічне, і розумове. І фактично питання стоїть не так про те, скільки має бути предметів, а про те, як оптимізовані навчальні програми, яке навантаження отримують діти на уроках і на домашнє опрацювання, в якій формі відбувається навчання. Ця ідея викликала бурхливе обговорення. Тільки під дописом Оксена Лісового у фейсбуці на цю тему понад дві з половиною тисячі коментарів. Свою думку висловлюють і батьки, і освітяни. Освітній омбудсмен Сергій Горбачов вважає, що ключове у цій дискусії – це фокусуватися не на кількості предметів, а на якості знань. "Як би це пояснити? Давайте я метафору застосую. Уявіть собі, що є кававарка. Там є певна кількість кави. Ми її можемо розлити на 20 філіжанок, а можемо на 6-7-8. Але обсяг буде той самий. Тільки філіжанки будуть трішки більшими. Приблизно те саме можна застосувати і щодо освіти, щодо того, що діти мають знати. Але все це треба трішки затиснути, бо людина здатна засвоїти дві філіжанки, а їй в день пропонують 10, то це буде занадто. Приблизно в такому стані зараз перебувають наші діти.
Якщо метафору перенести на освіту то Сергій Горбачов бачить таке рішення:
По-перше, біологія, фізика і хімія – це, власне, одна предметна галузь – природничі науки. Їх легко можна об'єднати. Більше того, сучасний світ характеризується тим, що найцікавіші і найважливіші відкриття людства відбуваються саме на перетині фізики-хімії, хімії-біології. І це об'єктивний вектор розвитку людства. І ми маємо навчати дітей сприймати світ цілісно. А коли відбувається дещо штучне подрібнення загальної картини світу на якісь відокремлені шматки, які можуть бути не пов'язані між собою в шкільній освітній програмі, тобто предмети не взаємодіють, то це дуже погано, бо дитина вивчить якісь формули, але на завтра вона їх забуде. Можна взяти одну кімнату і на прикладі речей, які там знаходяться, вивчати весь шкільний курс. Весь абсолютно. Навіть найпростіший стілець, на який людина сідає, він має форму, обсяг, вагу. Тобто це фізичні математичні характеристики. Він зроблений з металу. Цей метал десь добували, це вже географія. Його якось переробляли: це фізика, хімія. Є деревина, яку десь добували, різали це дерево. Це теж географія. Цю деревину якось опрацювали, це технології. Цей стілець потребує якихось людських ресурсів, це економіка".
Фактично освітній омбудсмен Сергій Горбачов навів приклад інтегрування навчальних предметів. Такий підхід вже застосовують в деяких школах.
Всі предмети і всі заходи інтегровуються навколо однієї теми
Про свій досвід розповідає директорка Київської гімназії східних мов №1 Оксана Проскура: "Ми розпочинали з днів інтеграції. Протягом навчального року ми проводили, як правило, 8-9 днів інтеграції один день в місяць. Всі предмети і всі виховні заходи інтегрувалися навколо однієї теми. В вересні ми проводили день "Здорова дитина, здорова нація". Тоді історія про олімпійські ігри інтегрувалася із математикою. На математиці дізнавалися, скільки міститься вітаміну С, його прораховували в різних харчових продуктах. На уроках біології ми говорили про об'єм серця спортсмена. Тобто цей день було занурено в тему спорту. Це один із видів інтеграції. Ще ми зараз використовуємо таку інтеграцію під час неможливості проведення синхронного уроку. Ми пропонуємо дітям проєкти, в яких дитина має купити ділянку, спроєктувати собі майбутній будинок. В цьому будинку їй потрібно зробити ремонт, порахувати площі. Потім їй треба порахувати, який відсоток їй вигідно купувати".
Історію вчити більше в одному семестрі, а в іншому інший предмет. Номенклатура предметів буде меншою
Інтегрування предметів – це один з можливих способів зробити навчання ефективнішим і зменшити навантаження на учнів. Заступник голови Державної служби якості освіти Іван Юрійчук вважає, що тема імовірного скорочення предметів потребує фахового обговорення. Адже якщо, наприклад, запроваджувати таке інтегроване навчання, то змінювати потрібно також і педагогічну освіту: "Це не тільки питання середньої освіти. Ми ж навчаємо вчителів в університетах. Дуже часто у нас ці освітні програми заточені на той перелік предметів, які є в школах. Це не тільки питання школи. Це питання і вищої школи. Тому тут треба сідати за круглий стіл і дивитися, який досвід є за кордоном. Я не сказав би, що тут однозначно нам потрібно викидати якісь предмети, а якісь залишати. В одному семестрі можна було б вивчати певний набір предметів. У нас передбачено, я зараз дуже умовно кажу, що ми всесвітню історію вивчаємо 2 години на тиждень протягом навчального року. А чому би нам не зробити 4 години в тиждень і не вчити її один семестр? А якийсь інший предмет з першого семестру забрати і вивчати його у другому семестрі? Ми би таким чином протягом семестру скоротили кількість предметів. Відповідно, була би більша кількість годин на вивчення цього конкретного предмету в цьому семестрі. Дитина пройшла цей навчальний курс і вже в наступному семестрі інші предмети вивчає. І тоді кількість переліку предметів, номенеклатура предметів в конкретному семестрі була би меншою, але ми би могли, в принципі, не скорочувати, як таку, кількість предметів. Тобто тут можуть бути різні рішення".
Не можна просто викинути будь-який предмет
Швидкого рішення, на думку Івана Юрійчука, очікувати не варто. Директорка Українського центру оцінювання якості освіти Тетяна Вакуленко каже, що в жодному разі не йтиметься про механічне скорочення предметів: "Кількість предметів – це похідна, а не першопричина. Навантаження має бути адекватним, навантаження має бути гармонійно розподіленим і ми не можемо забезпечити хороші навчальні досягнення з абсолютно великої кількості навчальних предметів в різних класах. Але для цього ми, як держава, маємо спершу сформулювати своє бачення здобувача освіти випускника, а далі правильно сформулювати назви. За кожним предметом стоїть величезна кількість компетентностей, який цей предмет дозволяє сформувати. Тому ви не можете просто викинути якийсь предмет. Особливо мене обурює, коли говорять: давайте викинемо фізкультуру. Фізкультура – це про здоровий спосіб життя. Це про те, що залишається з людиною назавжди. Або художнього-образного мистецтва, творчі предмети. Це те, що формує ваш світогляд. Не можна просто взяти і викинути співи зі школи. Це позбавляє дитину величезної частини її культурного середовища. Питання в тому, що ми хочемо цими предметами сформувати, як це вмістити в такі назви предметів і такий зміст курсів, який би дозволив нам досягти тих же результатів, зменшивши формальну кількість окремих занять, формальну кількість окремих завдань до цих занять. Це не про те, щоб викреслити просто щось із розкладу. Це про те, щоб зрозуміти, чого ви хочете і як це інакше "запакувати".
Щодо проблеми надмірного навантаження Тетяна Вакуленко зазначає:
Проблема надмірного навантаження є, особливо вона стає гострою, коли ми говоримо про паралельне здобуття освіти в закордонному і в українському закладі, коли учень намагається вивчати всі ті предмети, які зараз слухають за кордоном, ще й в українській школі в другу половину дня навчаються. І це може призвести до того, що здобуття освіти взагалі перестає бути ефективним для конкретного учня, тому що перенавантаження і будь-яка робота на такому величезному постійному інтелектуальному зусиллі перестає бути ефективною".
Тож можна зробити висновок: той резонанс, який виник навколо теми про ймовірне скорочення кількості шкільних предметів, свідчить, що переформатування змісту освіти справді назріло. Справа лише за тим, щоб ці зміни були на краще.
