Фото: Суспільне Дніпро
— Чи вдалося книжковому ринку оговтатися після початку навали?
Олександр Красовицький: Треба говорити про те, якого удару зазнавала книжкова галузь протягом 30 років фактичного панування російської книжки в Україні. Це пов’язано з тим, що в усьому світі книжкові ринки монопольні, а на пострадянському просторі Росія через механізми блокування світової практики підтримувала контроль за всіма книжковими ринками. Що стосується початку повномасштабного вторгнення, то український книжковий ринок оговтався фактично до кінця минулого літа. Книжки почали системно виходити з друку, видавці почали готувати нові проєкти. Вважаю, що 2023 рік, незалежно від воєнних подій, ринок витримає.
Олександр Красовицький. Фото: folio.com.ua
— Парламент ухвалив торік два закони, які мали б покласти край російській експансії на український книжковий ринок. Перший передбачав компенсацію орендної плати книгарням та книжкові сертифікати для дітей. Цей закон набув чинності, але не виконується, на жаль. Другий закон забороняє ввезення книжок із Росії та стимулює переклади популярної літератури українською мовою, він взагалі не потребує жодної копійки з державного бюджету, але й досі не підписаний Президентом. У чому причина?
Олександр Красовицький: Видавець не може знати причину, чому Президент не підписав закон. А закон про оренду книгарень є фантастично важливим для всієї галузі, адже Україна сьогодні має приблизно у 14 разів меншу площу книгарень, ніж передбачено нормативами Євросоюзу. І якщо ми рухаємось в Європу, то повинні суттєво збільшити кількість та площу книгарень. Щодо фінансування закону, то питання не лише до Міністерства фінансів, а й до всієї державної системи. Ми розуміємо, що якщо ці гроші не закладені в бюджет, то їх не заклали депутати. Якщо Мінфін не фінансує, а Мінкульт та Інститут книги мовчать, то це означає, що така ситуація їх влаштовує. А підписання закону, який стосується російських книжок в Україні, це питання про подальше існування українського книжкового ринку після завершення бойових дій. Бо сьогодні, під час війни із РФ, на книжкових ринках досі продають книжки, ввезені до повномасштабного вторгнення. В інтернеті продається величезна кількість книжок, які надруковані українськими "піратами", покидьками, які завантажують макети з інтернету і роблять фальшиві російські книжки тут. Останні місяці в Україні безпроблемно можна купити книжки, які надруковані в РФ у 2023 році. Якщо закон не підписаний, то він не діє, і жоден правоохоронний орган не зупиняє цю діяльність. У нас не припинили працювати і проксі-видавництва з Росії, не закінчилась їхня діяльність, тож якщо держава не опікується книжковим ринком, то ним опікуватиметься сусідня держава й надалі.
— Які тенденції українського книжкового ринку є привабливими для читачів?
Алла Комарова: Почали повертати нашу класику. Ми звикли бачити на полицях совкові видання, але вони насправді цензуровані й неповні. І мені подобається, що чи не десяток видавництв взялися за те, аби повернути нам класику в коментованому стані. Літературознавці мають коментувати старі тексти. Крім того, розквітає сучасна українська проза про те, що відбувається зараз. Береш книжку, починаєш її читати і бачиш те, що є навколо тебе. Тобто у книжках відбувається те, що відбувається у реальному житті. Приємно спостерігати, як почав розвиватися наш книжковий ринок. Я навіть не встигаю постити у себе на каналі анонси, не кажучи вже, щоб прочитувати все нове. Наш книжковий ринок надихає та атмосфера, коли ми нарешті зрозуміли, що ми — не Росія. У нас своя культура, література, історія, люди почали цікавитися, а що ж було насправді, як так сталося, що ми зараз у стані війни? Ми почали цікавитися самі собою. Саме це і штовхає книжкову галузь вперед. Видавці бачать попит, аналізують, починають перевидавати старі видання і видавати нові книжки. Але хочеться ще більше перекладів. Ми знаємо, скільки ще залишається на ринку перекладів російською мовою. Величезна кількість букерівських лауреатів, нобелянтів, просто сучасної прози перекладено російською, а українських перекладів немає.
.jpg)
Алла Комарова. Фото: i.ytimg.com
— Чи достатньо у нас кваліфікованих перекладачів із різних мов світу?
Олександр Красовицький: Щодо ринку перекладів, потрібно зрозуміти, що сьогодні Україна за кількістю книжок, які перекладаються з інших мов, перебуває на рівні Литви та Естонії, програє маленькій Словаччині та в рази програє Норвегії, в якій всього 6 млн населення. Тобто нам потрібно звикати, що коли ми підходимо до полиці з перекладами, там мають стояти десятки різних перекладів класики. Потрібно перекладати сучасну літературу з різних країн, а не лише бестселери The New York Times. Це системна ситуація, яка пов’язана зі ставленням держави до бібліотек. Не секрет, що в більшості європейських країн 25-30% накладів перекладних книжок потрапляють до бібліотек, це частина стимулювання державою розвитку книжкового ринку. Ми маємо розуміти, що книжки для бібліотек купуються не один раз наприкінці року за залишковим принципом, які там гроші залишились у бюджеті, а купуються щотижня, з’являються у бібліотеках паралельно з книгарнями. І таким чином спочатку в галузь приходять державні гроші, потім приватні гроші, а далі збільшується кількість перекладачів. Гонорари, які сьогодні платить перекладачам українська галузь, дуже маленькі. Для професійної роботи потрібні абсолютно більші гонорари, які можуть з’явитися на ринку тільки тоді, коли з’являться абсолютно інші наклади. 500-1500 примірників для 30-40-мільйонної країни — це дуже малі наклади, має бути хоча б 5-10 тисяч.
— Уже спостерігається рефлексія на війну в літературі?
Алла Комарова: Багато з’являється ветеранської літератури. Пишуть по гарячих і слідах, а також переосмислюють свій досвід із 2014 року. Там багато такої прози, яка потребує редагування, але ці тексти дуже потрібні. Ми маємо дати слово усім ветеранам, які хочуть висловитися, і обов’язково письменникам, які спілкуються з очевидцями війни. Згадаймо "Доцю" (Тамари Горіха Зерня — ред.), яка стала дуже швидкою рефлексією на початок війни у 2014-му. Але об’єктивно, геніальні твори ремарківського рівня можуть з’явитися десь років за п’ять.
— Чи доходить українська книжка до іноземного читача?
Олександр Красовицький: Ще не відбулося прориву. Поки що почали видавати у різних країнах тих письменників, яких знали й раніше — Сергія Жадана, Оксану Забужко, Андрія Куркова. Для прориву потрібна увага держави, і ми на це розраховуємо вже після закінчення бойових дій, після нашої перемоги. Є розуміння, що висока література зростає там, де є багато масової. А ринок масової літератури потрібно ще створити. На це піде кілька років активної роботи видавців та авторів.
