Юрій Сиротюк, ФБ-сторінка Yuriy Syrotyuk
"У Бахмуті ситуація контрольована, ворог уже немає сил на флангові атаки"
"Бої дуже важкі, хоча їх ніколи не можна було назвати тут легкими. Щоправда, зараз ворог сконцентрувався винятково на південно-західній частині міста. Раніше ворог намагався атакувати з флангів і постійно розповідав про "котел", про те, що українське угрупування буде оточене і знищене, розповідав про "кліщі", намагався вийти в Хромове, перерізати трасу. Говорив, що у ЗСУ немає трас постачання. Постійно лякав картинками про "дороги смерті", що вже "все перерізано". А зараз ворог просто вже немає сил на ці флангові атаки. І "Вагнер" вже втратив сили. Ми бачимо, що на підтримку йому прийшли професійні десантники. Тобто це останні наступальні резерви російської армії. У місті дійсно пекло. У місті немає ні свята, ні вихідного, ні дня, ні ночі. Росія використовує, на жаль, всі види зброї: авіаційні бомби, які просто знищують все живе навколо, ствольну артилерію, зараз підтягнули "сонцепьоки". Але для нас ситуація контрольована. Декілька тижнів вони намагалися атакувати позиції, де перебуває наш підрозділ, поклали купу своїх солдатів, нічого не здобули. А сьогодні (15 квітня), наприклад, ми трошки там відбили. Тобто з російського боку йде така навала, щоб досягти будь-якого пропагандивного ефекту на руїнах Бахмута. Вони нічого не звільняють, вони знищують. Вони тільки вміють ставити свої прапорці на руїнах", — зауважує Юрій Сиротюк. Він наголошує, що з боку ЗСУ "йде боротьба за знесилення, за сточення, за знищення наступального потенціалу російської армії. Тобто тут ми воюємо мудро, ми не воюємо тактикою "м’ясних штурмів" і закидання тіл на тіла. Ми перебуваємо тут уже понад 10 місяців, і в самому Бахмуті вже третій місяць. І те, що ми живі, те, що ми можемо рятуватися, виїжджати, свідчить про те, що все-таки наше керівництво веде таку більш гуманну війну, вважаючи, що життя солдата є важливою цінністю".
"ЗСУ сточують наступальний потенціал російських військ"
Кожен день боїв за фортецю Бахмут сточує наступальний потенціал російської армії, наголошує Юрій Сиротюк. "Ми пам'ятаємо, що у вересні минулого року росіяни оголосили мобілізацію, вони дуже любили різні зимові кампанії — Москви і Сталінгради. Вони готували велику наступальну кампанію, це все закінчилося пшиком, тому що стоїть Бахмут, стоїть Авдіївка, стоїть Мар'янка. Я хочу, щоб українці розуміли, що кожна вогнева позиція, кожна невідома посадка, кожен солдат, який може перебувавати зараз десь не в епіцентрі цього пекла, відіграє не менш важливу роль в цій війні, і їх треба пам'ятати. Війна — це велика шахматка. У війні бере участь вся українська нація, і тому внесок кожного важливий. І згадуючи оборонців Бахмута і оборонців Вугледара, чи Мар'янки, чи Торецька, чи Нью-Йорка, треба не забувати тих хлопців, які сидять зараз без своїх родин в сумських лісах, до яких теж прилітає, які на Волині захищають від можливого наступу. І ця вся наша спільна робота призводить до того, що дійсно ми не дали росіянам можливості провести свою наступальну кампанію, ми сточуємо їхній наступальний потенціал. Очевидно, що після Бахмута чорти, які вилізли з пекла, "вагнерівці", вже, напевно, ніколи не зможуть бути самодостатньою воєнною одиницею", — каже Юрій Сиротюк. На його думку, те, що росіяни "кинули десантуру в м'ясорубку боїв за місто і кидають все нові й нові сили, свідчить, що вони починають використовувати свій стратегічний резерв, і це не з власної їхньої волі".
Юрій Сиротюк, Фото: Armyinform
"Сили на фронті вирівнюються"
Росіян не можна недооцінювати, наголошує водночас Юрій Сиротюк і додає: "Вони б ніколи не ставили такою величезною імперією, яка перемолола сотні народів, якби в них не було щось в характері такого імперського. Це не нація. Це "зброд". Це орда, яка століттями звикла жити війнами, пограбуваннями, завоюваннями, і для яких мета когось завоювати стоїть вище будь-яких життів, тому що "жінки ще народять". Тому дійсно їх недооцінювати не можна, але і нас недооцінювати не можна". Зараз очевидно, що їхній потенціал сильно сточений, і це українські військові бачать по техніці росіян. "Якщо влітку під Лисичанськом, наприклад, ми бачили, що перевага їхньої артилерії була 20 до 1, це була колосальна перевага, це була дискотека 24 на 7. Зараз це п'ятикратна перевага. Коли їхні літаки літали над нами і просто робили, що хотіли, то зараз вони вже бояться цього робити. Тобто зараз сили вирівнюються", — резюмує Юрій Сиротюк.
Великдень під кулями
"Ми за те і б'ємося, щоб українці залишалися собою. І от ці свята треба відзначати обов'язково. І в кожного з нас, в кого буде можливість, хто, чи буде на бойовому чергуванні, чи не буде на позиціях, завтра обов'язково піде… До нас прийдуть капелани посвятити паски. На кожну позицію приїхала вже кроплена паска з яйцями, навіть в найгарячіші точки. Це те, за що ми б'ємося — за право бути собою. Я дитиною ходив в церкву, коли забороняли, коли зі школи виганяли. Ми дотримувалися цих обрядів, коли це все заборонялося. І тому, якщо ми це все припинимо робити, то тоді за що ми воюємо? Однак, звичайно, треба піклуватися про безпеку і не скупчувати людей", — зазначає Юрій Сиротюк.
Військовослужбовці під час служби у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі, Київ, 12 квітня 2023 року. Митрополит ПЦУ Епіфаній в цей день освятив понад п'ять тисяч великодніх пасок для військових ЗСУ та інших сил оборони. Загалом на фронт передадуть понад 20 тисяч пасок. Фото: Владислав Мусієнко/Суспільне
"Я згадую вояків Української повстанської армії, які в безвихідних умовах, в криївках, в хащах, збиралися на Великдень, мали службу божу, фарбували яйця, їм приносили люди паски. Повірте, нам стільки цього року прислали пасок, на наше маленьке відділення…Ми сьогодні порахували, у нас залишилося 110 пасок. Тобто ми зараз думаємо, куди б їх порозвозити — чи в госпіталь завезти, чи місцевим людям…", — додає військовий. Для бійців спілкування з капеланами є дуже важливе, каже Юрій Сиротюк. "Важливе будь-яке спілкування для солдата, який живе в екзистенційній ситуації, який не знає, чи прокинеться зранку, і взагалі не знає, що буде з ним. Я в останній ротації з Бахмута, прямо з БТР, змився водою і поїхав в найближче містечко на Вербну неділю. Бо в мене теж в сім'ї традиція — щороку в Києві ходити на Аскольдову могилу святити вербу. Звичайно, це не афішувалося. Був священник, була ця вода, була ця верба. Ми били один одного цією вербою. І повірте, це було настільки приємне і піднесене відчуття. Психіка вимагає інколи перемикати увагу", — пояснює він.
