Фото: prostir.ua
Передекодування — це знищення української ідентичності
У Херсон одразу після окупації завезли російські шкільні підручними і проводили "інструктаж" з учителями, що і як потрібно викладати. Валентина Потапова нагадала, що коли росіяни почати повномасштабне вторгнення, то оголошували дві мети: денацифікація та демілітаризація України. "Якщо би плани РФ здійснилися, то так звана денацифікація почалася б саме з освіти. Тому те, що відбувалося на тимчасово окупованих територіях, це частина великого плану так званої денацифікації України. У цьому плані є таке завдання, як зазначав міністр просвіти РФ: передекодувати українських дітей. Тож система освіти стала саме тим полем, де розпочався цей процес. Передекодування — це знищення української ідентичності, де використовуються майже всі інструменти освіти, від державних стандартів до навчальних програм і підручників. До того цей процес було апробовано в Криму і в так званих ДНР, ЛНР".
Фото: Детектор медіа
Як швидко дає плоди така "денацифікація"?
"Дорослі люди змінюють свої погляди під впливом інформаційного поля. Але доросла людина може все вимкнути, не слухати й не дивитися телевізор, радіо, соцмережі і жити, не сприймаючи цю інформацію. Що ж стосується дітей і системи освіти, то у дітей немає вибору "вимкнути" цю освіту. Спочатку перенавчають учителів, це відбувалося на тимчасово окупованих Харківщині та Херсонщині. Потім вони друкували підручники. Для Харкова це був тираж 32 тисячі, а для Херсона 31 тисяча підручників. Це відбулося майже одразу. Вони перевели процес навчання на російську мову, повністю скасували викладання української мови та історії України, ці предмети там не викладались. І відбувалася "промивка" дитячих мізків, адже діти не можуть нікуди вийти з класу. Батьків і дітей, які намагалися не відвідувати "російську школу", почали переслідувати. Наприклад, у Бердянську на батьків, що відмовилися віддавати дітей до школи, наклали штрафи за невиконання батьківських обов’язків і почалося залякування. Ми бачили також, як вчительку, що намагалася дистанційно надавати освіту з української мови, просто депортували з окупованої території.
На жаль, у нас немає можливості дослідити, які переконання були у дітей до окупації та як вони змінилися після окупації. Але зміна переконань відбувається дуже швидко".
Як треба реагувати і давати відсіч цьому процесу? Що може зробити Міністерство освіти з новим керівником на чолі?
"Це дуже комплексне питання. Його треба розділяти. Одні заходи повинні бути для дітей, які тривалий час перебувають в окупації, а інші — для тих, то перебуває в окупації рік. Тож має бути дві програми. Міносвіти мусить розробляти адаптовані, спрощені програми дистанційної освіти для дітей, які там перебувають. Якщо дитина відвідуватиме 1-2 години, де буде лише українська мова та історія України, і водночас буде впевнена, що вона отримає український освітній документ, це може стати певним виходом із ситуації. Крім того, зараз у міністра освіти з’явився заступник (Дмитро Завгородній — ред.), який буде займатися цифровою та інформаційною складовою діяльності міністерства. На мою думку, пошук рішень саме в цій площині сприятиме тому, що деякий час ми будемо втримувати дітей в українському освітньому полі".
Насамкінець Валентина Потапова зазначила: "Фізичне вивезення дітей обурило міжнародну спільноту, і було видано ордери на арешт (Путіна та Львової-Бєлової — ред.). А я чекаю, коли міжнародну спільноту буде обурювати саме це "перевиховання" українських дітей. А йдеться про понад мільйон дітей, які зараз перебувають на тимчасово окупованих територіях".