Фото Світлани Мялик. Поряд із журналісткою Українського Радіо господарі ресторану
Як виникла ідея відкрити ресторан і чому було обрано таке місце — навпроти російського посольства?
Ернест: "Ми шукали локацію, і знайомі підказали, що на Бельведерській є місце, яке можна орендувати. Я прийшов і побачив, що це приємне місце, але навпроти стоїть посольство Російської Федерації. Вулиця не дуже рухлива, тиха, люди ходять тільки до парку, коли добра погода. Я переживав, що буде мало відвідувачів, але це було не так важливо. Важливо — що це навпроти посольства РФ. Мені на думку одразу прийшла назва — "Крим", не інакше. Я подумав, що так можна "потролити" росіян, і дружина мене підтримала".
Ельміра: "Хоч вулиця не дуже людна, але я погодилась. Адже ми не бізнесмени. Я — малярка, а мій чоловік — журналіст. І бізнес для нас взагалі тема далека. Для нас було важливо показати, чий є Крим. Бо я їжджу до своїх батьків на півострів, і під час процедури, яку ти проходиш на так званому російському кордоні, завжди питають: коли востаннє була в Росії? Відповідаю: у Росії ніколи не була. Потім така пауза, і далі вони кажуть: Крим — це Росія, і останній раз ти була в Криму пів року тому…".
На фото: Ельміра Сеіт-Аметова та Ернест Сулейманов
Як сприймають у російському посольстві, що поруч ресторан "Крим"? А можливо, самі дипломати приходять до вас?
Ернест: "Напевно, вони приходять, але ж ми паспорти не перевіряємо. Було кілька разів, коли приходили одягнені в костюми чоловіки, замовляли і розмовляли між собою російською мовою. А коли я підходив, то один одразу починав говорити зі мною польською. Вони всі виглядають однаково, як службовці якісь. Я подумав тоді, що може вони з російського посольства".
Чи були вам якісь погрози з російської боку?
Ернест: "По-перше, ми у Польщі. По-друге, ми частинка вільного Криму, і ніхто не посягає на нашу вольність. Ми, власне, збудували тут вільний Крим для себе та всіх наших гостей".
Минуло вже 9 років від моменту анексії Криму. Чи уявляєте ви день звільнення Криму?
Ернест: "Для нас війна почалась 9 років тому. Напевно, більшість українців зараз відчувають те ж саме, що ми відчували тоді. На мою думку, Крим буде звільнено. І ми зі свого боку робили все можливе, щоб він був звільнений. Востаннє я був у Криму 2014 року, тоді після 16 березня змушений був виїхати, бо вже було небезпечно. Я мав активну позицію, не міг бачити несправедливість, як порушуються права людини, як Росія тягне нас до середньовіччя. Спочатку ми жили у Києві, а три роки тому наш син став студентом у Польщі. Ми також переїхали до Варшави. Щодо війни, я всім говорив, що війна іде, що окупований Крим, Луганськ, Донецьк".
У вас залишилися рідні в Криму?
Ернест: "Моя мама вже два роки, як померла, у Ельміри — чотири роки тому. Провести в останню путь не вдалося, бо небезпечно. Важко все це".
Ельміра: "У мене залишився тато, йому зараз 85 років. У Ернеста так само. Ще в мене там є брат з родиною. Кримські татари так довго прагнули повернутися на рідну землю, що не виїжджають з Криму не тому, що підтримують російську владу, а тому, що це їхня рідна земля. Іншої Батьківщини немає. Вони зараз живуть своїм середовищем, ходять одне до одного в гості, спілкуються, намагаються ніби не звертати уваги на той "радянський союз", який Росія зараз відроджує в Криму. Зв’язок тримаємо через вайбер, це не проблема. Але дуже тяжко, коли тато хворіє, а ти не можеш бути поруч. Або щось смачне тут готуємо і не можемо його пригостити, тільки показуємо. А він каже: "Знаю, що то є смачно, але ж так далеко". На жаль, не можемо їх обійняти, поспілкуватися нормально, допомогти. І важко бачити безлад, який там створюють росіяни".
На фото: вигляд із ресторану "Крим" на посольство РФ у Польщі
Чи складно відкрити бізнес у Польщі?
Ернест: "Ми не знаємо насправді, чи складно. Ми відкрили власний бізнес не як бізнесмени, а лише для того, щоб подражнити російську амбасаду".
Ельміра: "В Україні ми ніколи не займалися бізнесом. Тут у Польщі є така програма: за 24 години через інтернет ти можеш відкрити бізнес. Але відкрити бізнес це не те, що вести його. Щоб запустити процес, потрібен час, і дуже багато різних інстанцій треба обійти".
Хто працює у вашому ресторані "Крим"?
Ельміра: "У нас працюють хлопці, що виїхали з Криму. Зараз там триває дуже активна фаза мобілізації, і більшість мобілізують саме кримських татар. У відсотковому співвідношенні з іншими національностями, кримські татари становлять 15-20% населення Криму. А у списках мобілізованих — 50% кримськотатарських прізвищ. Дехто з наших працівників виїхали з Криму вперше. І вони кажуть, що найстрашніше — це йти проти свого народу. Завжди є ситуація, коли ти маєш вибір, наприклад, піти й заховатися в гори, якщо не маєш можливості виїхати. Але краще, звісно, виїхати. У нашій команді 7-8 людей. Наша кухня дуже маленька, і зараз нам треба налагодити працю так, щоб ми всі там умістилися".
Які страви пропонуєте відвідувачам?
Ернест: "Візитна картка кримськотатарської кухні — чебуреки і янтики. Усі вже знають, що це наша "народова потрава". Чебуреки — кримськотатарські, а борщ — український, до речі".
Ельміра: "Наші гості порівнюють з тим, що вони їли в Криму. Поляки, які зараз мають 40 і більше років, у переважній більшості бодай раз відвідували Крим. Зараз у нас не дуже широке меню, але дуже автентичне. Ми не готуємо узбецьких страв, яких дуже багато у кримських рестораціях, де відвідувачі думають, що це і є кримськотатарські страви. Ми готуємо лише те, що готували вдома наші бабці, мами і намагаємося, щоб люди дізнавалися про справжню кримськотатарську кухню". Ернест додає: "Ми відродили навіть кілька смачних потрав. Одна з них — алдама, це кавалки тіста і м’яса. Шкода, що наші ровесники вже не пам’ятають того. І ми маємо свої альтернативи плову і лагману".
Насамкінець Ельміра Сеіт-Аметова та Ернест Сулейманов розповіли, що дуже сумують за Кримом, за своїми рідними і що неодмінно поїдуть додому, як тільки з’явиться така можливість. "Зараз для нас це місце — як рідний дім із рідними стравами та рідними образами. На стінах висить графіка, що показує, як раніше було у кримських татар — до депортації. Наша місія — не тільки нагодувати людей, а й розповісти про нашу культуру та історію, показати, хто ми є", — підсумувала Ельміра Сеіт-Аметова.
