Фото: armyinform.com.ua
— Фільм "Мирний-21" зараз у прокаті. Розкажіть його історію.
— Історія створення цього фільму починається із 2014 року, через кілька місяців після того, як розпочалися ці документальні події, а саме захист штабу Луганського прикордонного загону у травні й на початку червня 2014-го. Познайомився я з цією історію під час того, як був ведучим циклу програм "Хоробрі серця". І якраз у жовтні одна з передач була присвячена цим подіям та їх учасникам. До студії був запрошений командир на той час Луганського прикордонного загону Сергій Дейнеко, він саме вийшов зі шпиталю після поранення. Я вже знав про події, адже наші редактори провели попередню роботу, і в мене було дуже багато запитань до героїв майбутньої програми. І коли Сергій почав розповідати цю історію, я не повірив. Тому що у мене був досвід Криму — 27 лютого 2014 року я на власні очі бачив у Сімферополі початок окупації. Як добре відомо, переважна більшість посадовців, майже всі силові структури Криму або перейшли на бік ворога, або не дотрималися своєї присяги. А тут ситуація, коли 85% героїчного особового складу — це місцеві мешканці Луганська чи області. Той неймовірний багаторічний вплив у ЗМІ, найдовший кордон між Росією та Україною, все інформаційне підґрунтя, яке мало населення Луганської області, як на мене, унеможливлювало появу ось такого колективу людей. Вони мешкають тут, так само дивляться телебачення, і особливий нюанс у тому, що переважна більшість не жила в прямому сенсі на території штабу. Вони сюди приходили на роботу, а мешкали у місті. І як так вийшло, що жоден не зрадив? На самому початку командир звернувся до особового складу: "ті, хто хоче, можуть вийти зараз, тому що прикордонний загін буде чинити спротив. Зброю здавати не будемо, приймаємо рішення: якщо вони підуть на штурм, будемо давати відсіч". У мене, як я вважаю, були причини не повірити. Але ж я довіряю роботі наших журналістів і редакторів. Вони не шукали героя просто так, а ретельно досліджували його історію, команда не робила фейкових героїв. Проте сам факт настільки незвичний, абсолютно інший щодо того варіанту розвитку подій, який я побачив у Криму, що це була для мене якась неймовірна правда. Важко було в неї повірити. Але за ці роки ми вже стикнулись із багатьма надзвичайними прикладами реального героїзму.
Сергій Дейнеко, ФБ-сторінка
— Вас переконав командир загону, але не тільки він…
— Я дізнавався про деталі цієї події скрізь, де тільки міг. Переконався, що це правда. І ця історія в мені закарбувалася. А потім, через 7 років ми з паном Сергієм зустрілися. І так сталося, що тема довіри мені здалась дуже важливою, так я її відчув. Це базисна тема для кожної людини. Для мене було важливо виокремити головну проблему — відсутності або хиткого становища цієї базисної і дуже цінної речі: довіри. Я не кажу про інфантилізм, про бездумну довіру. Я кажу про довіру людей, яка посилена чітким знанням, досвідом і підтвердженням того, що довіряти можна, що це вигідно, зручно, надійно. Ми можемо взяти будь-який аспект життя людини і переконаємось у тому, що без довіри — це родина, в якої немає родини. Без довіри — це коло товаришів, які не є товаришами. Без довіри особовий склад військової частини не є повноцінною, дієздатною, обороноздатною військовою частиною. Тим більше без довіри між командиром і підлеглими. Без довіри немає твого будинку, твоєї вулиці й твоєї держави.
— Як усе це народжувалося від самого початку?
— Є історія, яку розповідав сам Сергій Васильович Дейнеко. Потім я побачив у нього на столі книжку. Виявилось, що це як бортовий журнал на військових кораблях. У нього записується фактаж кожного дня. Це були спогади, зафіксовані самим командиром у вигляді абсолютно сухої, на перший погляд, інформації, починаючи з 1 березня 2014 року. Уесь цей час до виходу з території Луганського прикордонного загону та збору особового складу в попередньо визначеній точці. За цією сухою хронологією так багато емоцій — якщо ти вже знаєш цю людину, багато чого дізнався про події, знаєш обличчя багатьох людей-учасників, чув їхні голоси, маєш приклади інших своїх знайомих і друзів, які потрапляли у ситуації, точно схожі за своєю емоцією та складністю ухвалених рішень. І частина моєї професії — певною мірою дофантазовувати. Хоча фільм побудований на документальному фундаменті, але все ж таки це художня стрічка. Звісно, у нас були консультанти і сценаристи. Почав писати сценарій Ярослав Яріш, львівський драматург і сценарист, додався до команди Сергій Касторних разом із Анатолієм Коцюрбою, який є полковником Державної прикордонної служби. Він добре обізнаний на цих подіях, тому дуже професійно, тактовно, вчасно допомагав нам не помилятись у важливих дрібницях. Форма, характер взаємин, шеврони, ремінь, як тримає палець на зброї, як носить берет… Я ще з часів "Хайтарми" запам’ятав, як багато уваги майбутні глядачі та учасники подій надають таким "дрібницям". У нас було три сценаристи, я їм дуже вдячний. Книга Сергія Дейнеки дуже сильно допомогла, тому що ми побудували сценарій на основі цього фактажу. І маємо відгук від учасників подій, які й зараз воюють: все так і було! Впізнали себе, події та емоції, це дуже важливо. І щастя, що ти маєш можливість отримати фідбек від людей, які є праобразами цієї історії.
— "Мирний-21" — мікс військової драми, шпигунського трилера, романтичної історії та навіть комедійного жанру. Це була спроба зробити картину живою та об’ємною?
— По-перше, ми особливо нічого не вигадували. Життя не зупинилося після усвідомлення, що продовжилась ворожа навала. Хіба ці люди не живуть різними іншими нюансами, з яких складається життя? Працюють, закохуються, роблять свою справу. Це добре. По-друге, проявів чистого жанру драми, комедії, трагедії — дуже мало. До того ж ми обізнані, що під час трагічних подій відбуваються доволі часто речі, які викликають усмішку. Якщо ти відчуваєш і боїшся, що твоє життя може закінчитися в кожну хвилину, то дуже прості речі стають такими, які ти хочеш мати у своєму житті. Хочеш мати цей досвід, жити повноцінним життям. Тому нічого нового ми не розповіли, крім того, що життя наповнене такою симфонією різноманітних жанрів — лірикою, драмою, екшеном, звитягою, зрадою, детективом, трилером.
Фото: ФБ-сторінка Ахтема Сеітаблаєва
— Де знімали фільм?
— Переважно у військовій частині міста Василькова. Ця військова частина одна з перших постраждала на початку широкомасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року. Користуючись нагодою, хочу вкотре сказати: дякую усім, в першу чергу командиру частини Сергієві Анатолійовичу Грицаєнку. Це настільки емпатійні, професійні, далекоглядні люди, які розуміють, що все має значення — можливість навчатися, звитяга, можливість передбачити ті чи інші події, фіксувати, долучатися до всього. Це чудово, коли ти зустрічаєш однодумців, здавалося б, у зовсім іншому жанрі професій. І коли ти приїжджаєш на знімальний майданчик в іншому статусі, адже ми самі 25 лютого підписали контракти разом із колегами з акторського цеху, і бачиш вирви від бомб, які впали саме там, де ми знімали, то ти розумієш: не кожній людині Всевишній дарує можливість мати одночасне місце, де ти сам знімав кіно про війну, і по якому пройшла реальна війна. І разом з тим ти смієшся сам над собою. Річ у тім, що навпроти п’ятиповерхового будинку, який був у нас у запасі (а ми будівлю відремонтували і привели до вигляду Луганського прикордонного загону), прямо біля головного входу росте величезне дерево — розлога верба. І я собі думав: ми ж будемо стріляти… А біля Донецького аеропорту від величезних дерев залишилися лише стовбури, без жодної гілки. Дерева були посічені, можна лише уявити рівень щільності уламків. Це неймовірна метафора, образ війни — жахливий, прекрасний, дуже голосний і водночас дуже мовчазний. А тут ця верба стоїть, шкода її... Ми ледь не дійшли висновку, що дерево треба спиляти. Але дякувати Богу, ми цього не зробили. Уявіть собі, Васильків бомбили неодноразово, дуже багато було влучать саме на цей знімальний майданчик. Але дерево не отримало жодного ушкодження.
— Як обирали акторів?
— Скажу правду. Я на відсотків вісімдесят точно знав, хто кого буде грати. Ми декілька разів вносили корективи у сценарій, тому що дізнаєшся якийсь новий факт — і вже не можеш повз нього пройти. І десь приблизно на середині написання сценарію я вже знав точно, хто кого гратиме. А знаючи певні особливості того чи іншого актора, писали вже для них. Кайфово працювати з професіоналами, але фантастично драйвово працювати зі, скажімо так, акціонерами. У тому сенсі, коли весь творчий колектив відчуває своє особисте зацікавлення у тому, що вийде.
Фото: armyinform.com.ua. На презентації документального фільму про історію створення та розвитку потужного механізму спротиву Сил ТРО ЗСУ
— Розкажіть про військову службу та нові проєкти.
— З 25 лютого 2022 року моїми обов’язками є обов’язки військовослужбовця Сил територіальної оборони ЗСУ. З того моменту ми з колегою і побратимом Олексієм Тритенком стали стрільцями 206-го батальйону, в складі якого спершу перебували у лісі під Гостомелем, потім ротація, потім з квітня по липень Миколаїв у складі батальйону, де я був пресофіцером. Далі з липня по грудень був керівником служби зв’язків із громадськістю вже 241-ї бригади, до складу якої входить 206-й батальйон. Із жовтня, за наказом командувача Сил ТРО ЗСУ генерала-майора Ігоря Танцюри, я є художнім керівником творчої групи ТРО Медіа, яка займається кількома напрямками, а саме створенням спеціальних та освітніх програм. Наприклад, про жіночі бронежилети, їхню актуальність, варіанти, дослідження разом із дівчатами, які проходять службу в ЗСУ, а їх у нас 50 тисяч. І питання бронежилетів дуже непросте, це питання захищеності життя. Крім того, підрозділ ТРО Медіа займається циклом документальних фільмів про всі сили ТРО, це 32 серії. Кожна серія присвячена окремій бригаді — це історія створення, бойовий шлях, портрети людей, родини, події тощо. До речі, допрем’єрний показ першого фільму відбувся у "Кримському домі" у присутності штабу командування, представників Генштабу, власне героїв першого фільму — це 114-та окрема бригада ТРО міста Біла Церква. Йдеться про захист Ірпеня, дамби, ми отримали дуже хороші відгуки від комбрига та всіх глядачів. Ще один напрямок — це підрозділ художніх стрічок. Наприклад, майже третина знімальної групи "Мирного" або волонтерять, або служать, тобто мають безпосередній стосунок до ЗСУ, а саме до ТРО і служби зв’язків із громадськістю. Зараз у розробці перебувають три художні фільми, які тим чи іншим чином будуть пов’язані зі Збройними силами України. Такими напрямками займається наша надзвичайна команда. Робимо те, що можемо, з тим, що маємо, там, де ми є.
