Фото: ілюстративне, Посольство України в Республіці Польща
Десятиліття офіційного навчання за рік… Таке можливо?
Андрій Веселовський, спираючись на власний досвід в дипломатичній службі каже, що люди навчаються серйозному фаху і серйозній справі декілька років: спочатку в інституті чи університеті, потім на курсах підвищення кваліфікації, далі набираються досвіду вже безпосередньо на роботі. І тільки після декількох років у МЗС їм можуть довірити очолити посольство за кордоном. Переконує, що цього всього осягнути за кілька місяців неможливо. Тим паче швидко навчити всьому цьому людину з іншої сфери буде дуже і дуже складно. "Приходячи на посаду посла з боку, так би мовити "з чистого листа", ти опиняєшся в чужому середовищі, ти не можеш діяти повноцінно. На це потрібен мінімум рік. А особливо там, де країна складна, проблемна, де розігруються складні ситуації. Якщо туди потрапити навіть співробітнику МЗС, то йому буде непросто. А що говорити про непідготовленій до таких ситуацій звичайній людині?"
"Перетворення конкурсу на набір заяв через подання електронною поштою є ризикованим"
Андрій Веселовський підкреслює винятковість ситуацій, в яких йдеться про політичне призначення людей на серйозні посади у серйозні країни. І наводить приклад посолки Оксани Маркарової в США. "Але вона до того, як стати посолкою, займалася міжнародними фінансами. Олег Дьомін, будучи заступником Голови Верховної Ради, став послом в Росії, потім Казахстані і КНР". Сергій Комісаренко був директором інституту і мав досвід закордонних відряджень. Після чого його призначили послом у Великій Британії. "Але перетворювати це на набір заяв через подання електронною поштою є ризикованим. Уявімо, що на цей заклик відгукнулося 10 тисяч людей. Це небагато в порівнянні із населенням України. Хто буде ці заяви розглядати? Треба для цього посадити 2-3 дипломатів. Якого рівня і кваліфікації будуть вони?", — запитує Андрій Веселовський.
"Сильні претенденти можуть загубитися серед моря випадкових"
Він не виключає того, що "це є спробою і легалізацією тих запитів, які надходять від численних людей, які свого часу вчилися в дипломатичних інституціях і зараз хочуть застосувати свої можливості. І міністр дозволяє відкрити цей процес. У людини тоді з'являються юридичні підстави: бо міністр запропонував. Можливо є узгоджене коло осіб, які вирішили чи то з бізнесу, чи з державної служби перейти на дипломатичну службу. І вони попередньо давали про це знати. І таким чином Дмитро Кулеба відкрив цей канал. Тоді це може бути виправдано. Але сильні претенденти можуть загубитися серед моря випадкових. І через це відбір може бути недостатньо якісним. І коли ми на весь світ вигукнули, що шукаємо дипломатів, то це говорить про те, що їх немає в нашій системі. Чому і де вони ділися? Чому тих, хто має лідерські риси і відповідну підготовку, хто працює давно в центральному апараті, їх не просувають далі?". Очевидно, що такі запитання потребуватимуть відповіді…
