Фото: SOTA Cinema Group
Головні герої альманаху — тварини. Як знаходити історії для такого кіно?
На думку Олега Кохана, у самій назві закладено відповідь, що це незвичайний ракурс — погляд на війну очима тварин, які виявилися ще більш незахищеними, ніж люди. "Ти усвідомлюєш, що фронт розташований не тільки на полі бою, а є дипломатичний і культурний фронти. Важливо, щоб кожен на своєму місці робив справу якомога потужніше. Як це роблять наші воїни. До цього мають долучитися і культурні діячі. Дуже важливо збирати для армії кошти, але й важливо усвідомити наступний крок — ми зараз для себе і для світу маємо самоідентифікуватися, розповісти про себе світові. Тому що це зволікання з боку Заходу щодо надання нам допомоги було пов’язано також і з прогалинами, які ми мали на культурному фронті. Світ не розумів і лише зараз починає розуміти, що таке Україна і хто ці люди. І ми маємо виходити зараз дуже потужно своїми історіями не тільки про війну, а й про майбутній день", — переконаний продюсер.
Чи буде серед акторів пес Патрон?
"Важко було без нього обійтись, але дуже важливо знайти правильну історію. Наш альманах складається з великою кількості історій та сюжетів. Орієнтовно їх буде 10-11. Важливо, як впишеться історія з Патроном і який епізод з його відважного сьогодення можна і потрібно розповісти. У нас уже знявся кролик і пес, який виявився вовком. На 99,9% наші історії складаються з реальних подій, яких можна багато знайти в інтернеті. Ми дотримуємося формату, щоб якомога більше було документальних історій. Історію про хаскі, який виявився вовком, дуже талановито інтерпретував наш режисер Олексій Мамедов. Це не анекдотична, а дуже драматична, емоційна історія".
З чого для вас особисто розпочався цей проєкт?
"Десь у травні інформаційне поле було таке, що Захід втомився від війни в Україні й ніхто не читав новин. Ми мали зустріч з волонтерами, які займались кібербезпекою, і вони розповіли, що рейтинги з новинами про Україну дуже провисають. І треба шукати якісь засоби дипломатичного і культурного фронту, щоб розповідати про війну. До кінця нашої зустрічі до мене прийшла ця ідея про тварин. І ми почали рухатися. Ще одні знайомі волонтери допомогли стартонути нашому проєкту, але вони хочуть залишитися інкогніто. Маю надію, що на прем’єрі ми зможемо представити цих мужніх хлопців, які допомагають нам і на культурному фронті".
Чи планується співпраця із закордонними партнерами?
"Під час Берлінале відгукнулися декілька західних продюсерів і продакшенів. Зараз ми в перемовинах, гадаю, що 1-2 сюжети будуть зняті за кордоном. Це естонська компанія, німецькі копродюсери. Але тут ми маємо вирішувати велику кількість і технічних питань, і драматургічних, а найголовніше — питання безпеки. Тому що повністю зняти історію за кордоном неможливо, якусь частину треба знімати в Україні. Але ті партнери, що зацікавилися, кажуть: ми приїдемо, ми готові. Можливо, у квітні-травні розпочнемо препродакшн і продакшн цих історій".
Хто кого рятує — ми тварин чи вони нас?
"Ми в процесі роботи викристалізували для себе, про що цей проєкт. Про тест на людяність. І з’явилась така теза, що люди тварин рятують фізично, а вони нас духовно. Ми зараз складаємо надзвичайний іспит — ризикуючи своїм життям, рятуємо тварин. Це велика хоробрість і важлива тема, яку я хочу донести до світової спільноти. Кількість загиблих тварин, яку ми отримуємо від волонтерів, це якісь надзвичайні цифри: 55 тисяч дельфінів, 400 тисяч корів, мільйони птахів... Тему екоциду ми маємо піднімати окремо і доносити її до світу. Це ще одна величезна біда, яку треба буде вирішувати після перемоги".
