На фото: мітинг 26 лютого 2014 року в Сімферополі, ФБ-сторінка Володимира Зеленського
"Не я їх боюся, а вони мене"
Їй чимало років, вона має хриплий від куріння голос та не гребує гострим слівцем. Вона завжди була бунтаркою, а зараз зовсім не добирає епітетів, коли спілкується з окупантами. Саме так називає пані Наталя, яка живе на південному березі Криму, своїх сусідів. З одного боку живе москвич Льоша, з іншого — волгоградець Діма. Кримчанка щоразу радить їм потроху збирати речі. Ті вдають, що не чують. Та і взагалі, напевно, ставляться до своєї сусідки як до "міської блаженної". А це їй і на руку — каже, без зайвих наслідків можу говорити, що завгодно: "У мене син воює, я сама з Харкова, я в Харкові прожила 50 років. А в 2000-му переїхала до Криму. У мене тут дуже обмежене коло спілкування. Коли все почалося, з багатьма місцевими я взагалі розірвала зв'язок. Є люди, з якими я можу говорити відкритим текстом, але їх небагато.. А чого мені боятися? Я їх не боюся тут. А з тими, які понаїхали сюди, лаюся відкритим текстом. Я у приватному будинку живу, а вони навколо будуються. Поруч то москвичі, то волгоградці, я їх не боюся. Практично всі, які були з України, повиїжджали, навіть кримські. У мене сімейні обставини, я тут залишилася, а потім — здоров’я, я онкозалежна. Мені не рекомендували міняти клімат, а в 2016-му чоловік помер, я його поховала, на ньому було все майно. На початку 2022 року в березні повинна була оформлювати, а 24-го син телефонує і каже: "мамо, сиди рівно". А потім дивлюся, москвич з фотоапаратом, я кажу, Льошо, а що ти фотографуєш? — Та я буду виставляти на продаж. — Так ти ж не жив... — А, рукою махнув. А зараз вони від мене навіть ховаються, бояться зі мною розмовляти. Не я їх боюся, а вони мене. А з місцевими ми одразу розпрощались. Я телефоную: Олю, ідеш на референдум? — Так! — Все, прощавай. І всіх повикреслювала. Буквально в мене коло людей десять. Ті, хто за Україну. А потім я пішла до лікаря, а вона каже, що не може мене без паспорта прийняти. Тобто щоб одержати страхування, мені довелося отримати паспорт. А куди мені подітися? Я і пенсію перевела. А потім наприкінці 2018-го син дещо продав і привіз мені гроші, це був його останній приїзд. Потім кордон закрили, бо ловили диверсантів. І от ми з ним чотири роки не бачимося, лише скайпом чи телефоном. У нього білий білет, 44 роки йому, пішов у військкомат, а йому: ви поки не потрібні. Каже, мамо, он дівчата пішли воювати, а я що, здоровий лоб, сидіти буду? І пішов".
Але історія Наталі далеко не типова. Насправді переважна більшість кримських українців, які залишилися, дуже бояться. Страх дзвінків, повідомлень, звуку кроків, новин. Страх за себе, дітей, батьків. Страх вийти за хлібом, сказати зустрічному, котра година? Одягнути якісь не такі кольори. Усе життя проукраїнських кримчан пронизане страхом. Вони боялися 9 років, але з різних причин не виїжджали. Зараз у них з’явилась надія. І хоч підстав боятися менше не стало, а зовсім навпаки, відчуття можливої свободи п’янить. Тим більше, на тлі гарячкового виїзду росіян, яких цілеспрямовано завозили до Криму після анексії. А їх там, за різними оцінками, після 2014 року побільшало від шестисот тисяч до мільйона осіб. Говорить правозахисниця Регіонального центру прав людини Катерина Рашевська: "Політика насильницької зміни демографічного складу населення — це одна зі складових анексії кримського півострова, яка має важливу стратегічну ціль. Які б референдуми чи опитування не проводили, РФ намагалася підлаштувати демографічну канву так, щоб отримати лише одну відповідь: "так, ми всі дуже хочемо в Росію". Тому вона не гребувала будь-якими методами, починаючи від колонізації даної території, закінчуючи витісненням нелояльного населення. Коли говоримо про витіснення, це цілий спектр порушення прав людини та міжнародного гуманітарного права. Починаючи від навʼязаного громадянства, різного роду репресій до порушень свобод і слова. Хоча це взагалі характерна для РФ політика — порушення свободи слова і права на мирні зібрання. Однак все те нехороше, що є в РФ, вона поширила і в Криму. А що стосується колонізації, то в деяких країнах у кримінальних кодексах це передбачено, тобто не можна колонізувати окуповану територію, бо окупація як така за різних правових обставин може вважатися тимчасовим явищем. Російська Федерація мала б передбачити це у своїх законних актах. Вона цього не зробила, а замість того навпаки — або розширила уже чинні федеральні програми, щоб стимулювати притік населення, або створила нові, щоб заселити кримський півострів".
На фото: мітинг 26 лютого 2014 року в Сімферополі, ФБ-сторінка Володимира Зеленського
З першими вибухами в Криму російські шукачі кращої долі почали виїжджати
З першими вибухами в Криму російські шукачі кращої долі почали виїжджати. У прямому сенсі слова — зі сльозами на очах. Якщо раніше вони поводили себе зухвало й на кожному кроці розповідали, як люблять Росію, то зараз трохи притихли. Майже, як українці, озираються, коли говорять про політику. Бояться, що їхні слова колись хтось зможе пригадати. З оточення кримчанки Наталі теж уже багато росіян виїхало: "Що тобі вдома не сиділось? Скільки тобі років, кажу до ровесника мого сина. Ти ж не дебіл, бачу по обличчю, що десь навчався. Ну що ти сюди на крадене приїхав? Вони всі рвонули, коли на мосту була диверсія. Хто збирався зиму зимувати, чкурнули, аж гай шумів. Я реготала з них. Хай їдуть! Дуже багато набудували, повирубували поля, розмарин, лаванда, ці сосни зі зрізаною верхівкою... Я коли побачила, плакала цілу добу. Набудували висоток уздовж узбережжя, а людей немає. Вони ж думали, що зразу тут продадуть і наживуться".
На фото: підірваний 8 жовтня 2022 року "Кримський міст", wikimedia.org, ria.ru
Є чимало росіян, хто вирішив за будь-яких умов тихенько пересидіти на півострові. Річ у тім, що житло в Криму надавали лише таким переселенцям, хто не мав нерухомості на території Росії. Тому їм важкувато покидати насиджене місце і знову їхати на свої болота. Тим більше імперська пропаганда постійно наголошує, що Україна до Криму ніколи не дістанеться. А якщо все ж таки почне "розквітати бавовна", то вони всі зможуть виїхати через "Кримський міст". Хоча глибоко в душі розуміють, що проблеми з ним вже є. Ті ж проукраїнські громадяни, які залишилися в Криму, нині живуть відчуттям, що чекати Україну недовго. Говорить журналіст з Криму Рустем Халілов: "Оточення, з яким спілкуюся, всі чекають Україну. І дехто навіть міг виїхати з родинами, але залишаються чекати Україну, бо хочуть першими зустріти українських військових, допомогти їм за потреби і просто показати, що в Криму їх теж чекають. Зрозуміло, що велика кількість людей в Криму приїхала з Росії, роками йде політика заміщення населення, для них створюють умови, наприклад, є програма в Криму "Зємський доктор", лікарів із Росії запрошують до Криму, надають їм кілька мільйонів рублів, щоб вони могли будиночок собі купити, і вони залишаються працювати. І військових стає більше, вони приїжджають разом із сім’ями, і ми можемо бачити, що класи переповнені, що місць в дитячих садочках немає. Такі люди Україну не чекають. І є певний прошарок, які жили в Криму до окупаціїї Росією, вони теж якоюсь мірою не чекають. Роль зіграло і те, що якась частина людей, які підтримували Україну, виїхали з Криму, бо вони розуміли, що дехто з них на олівці був, і до них не приходили тільки тому, що багато було інших людей, завдяки яким окупаційна поліція могла собі щось на погони зробити. Значна частина виїхала, бо не хотіла попасти під могилізацію, бути в російському війську. Воєнкоми російські, якщо ідуть набирати військових, значну увагу приділяють кримським татарам. Відсоток, якщо порівнювати, більший серед кримських татар, ніж серед інших національностей".
На фото: Рустем Халілов, ФБ-сторінка Rustem Khalilov
"Кримські татари — патріоти України"
Взагалі до кримських татар у окупантів особливе ставлення. Мобілізуючи якомога більше представників цієї національності, вони хочуть таким чином їх позбутися. Адже не секрет, що найбільший спротив росіянам в Криму чинили і чинять саме кримські татари. Говорить громадський активіст із Ялти Ерфан Кудусов: "Переважна більшість кримських татар чекають на Україну. Ця цифра 95 %. Це з самого початку війни, з 2014 року. Коли виходили на майдан біля ВР Криму, на площі, вулиці. У нас не було тоді, на жаль, зброї. А правоохоронні органи — на 70% виявилися зрадниками. І ця позиція зберігається у кримських татар. Чекають Україну, і не тільки чекають, а й воюють. Багато хлопців наших вже в підрозділах ЗСУ, добробатів та інших структурах. Кримські татари — це переважно патріоти України".
Природно, що кримчани бояться прямо висловлювати свою позицію. Але є такі, що вже просто не можуть мовчати. Показова історія євпаторійця Богдана Зізи, який облив жовто-блакитною фарбою будинок адміністрації міста. За це він із травня сидить у СІЗО. Йому інкримінують чотири статті Кримінального кодексу, три з них — за тероризм. Але навіть якщо ви будете тихенько сидіти і колись в якомусь чатику негативно висловитесь про Росію, до вас теж можуть прийти в гості. Говорить Рустем Халілов: "Робив матеріал про те, як люди, переважно юнаки з Севастополя, які підтримують Україну, не знали, як виплеснути те, що вони думають, що у них накопичилось на душі, і вони створили просто окремий чат на 20-30 осіб, де всі один одного знали. Вони постили, це була психологічна розрядка, реагували на те, що відбувається. І це продовжувалося до того часу, поки одного з них не взяли. Він поїхав просто подивитися, що відбувається, не знімав, з камер спостереження побачили, що його машина підʼїхала до військових баз просто за парканом. Його вирахували , до нього прийшли, взяли його телефон, а там — чат. І потім до тих людей, яких через цей телеграм-канал змогли вирахувати, почали приходити. Вони не можуть ув’язнити на 5 років людину, принаймні так раніше було, яка просто переписувалася в чаті, але вони можуть її налякати, а по-друге, там є термін 30 днів, адмінарешт, який теж лякає людей. А ще їх лякає втратити роботу, а це дуже легко, якщо до твого керівника прийде ФСБ і скаже: все, звільняй цю людину. Їх потім відпустили, просто провели в них обшук, знайти там було щось важко, але їх змусили записувати вибачення. Зараз іде такий вал вибачень, коли людина каже: "я помилявся, я підтримую "СВО", це такі чеченські традиції. А потім ці вибачення виникають на телеграмі, де може бути і мільйон підписників. Зрозуміло, що цьому не дуже вірять, але це залякує інших людей".
За жовто-блакитний манікюр
Те, що цих проукраїнських хлопців відпустили — неабияке щастя. Зараз "аби був кандидат", а за що його затримати, "завжди знайдеться". За жовто-блакитний манікюр, за викладання української мови в минулому, за якихось "неоднозначних" друзів у соцмережах. Дуже активно працюють донощики. Здавалося б, ніяких преференцій ці люди мати не будуть, фінансових заохочень теж не передбачено, а вони все одно "стукають". І якщо вже такий "доброзичливець" знайшовся, то людина забуде про спокій. Дуже бояться російські спецслужби журналістів. Саме щодо них дуже часто фабрикуються справи. Але загалом від надуманих покарань не застрахований ніхто. Говорить правозахисниця Катерина Рашевська: "Був випадок нашої журналістки Ірини Данілович, яка тривалий час боролася за залишки свободи слова на території Кримського півострова та сприяла об’єктивному висвітленню тих подій. На її телефон ймовірно було поставлено спеціальне шпигунське програмне забезпечення, вдалося отримати те, що хотіли росіяни, а саме їхні неспростовні докази, як вони це називають, що наша журналістка є іноземною агенткою, що вона екстремістка. Тепер вона є політичним в’язнем, серед них низка журналістів, щонайменше 15. Історії подібні, коли завдяки отакому шпигунству, завдяки тому, що в нормальній правовій системі навіть не можна пред’явити як доказ, враховуючи неналежність, як цей доказ було отримано. Але росіяни на підставі цього будують цілі справи, засуджуючи наших громадян до великих строків відбування покарання. Якщо ми говоримо про якісь інші випадки шпигунства і всього іншого, що приписує РФ нашим громадянам на території Криму, то не застрахований ніхто. Журналіст або правозахисник, або активний громадський діяч, а навіть якщо ми говоримо про літніх людей, які не несуть загрози, які не здатні вийти зі зброєю. Але через їхню силу і громадянську позицію РФ їх дуже боїться. Це історія відомої кримськотатарської правозахисниці Веджіє Кашки, яка при затриманні з порушенням усіх норм померла у кареті швидкої допомоги, бо росіяни не спромоглися вчасно надати їй цю допомогу. Це була літня жінка, через її авторитет людину просто усунули".
На фото: заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял, затриманий окупаційною владою Криму восени 2021 року і незаконно засуджений до 17 років ув'язнення
Посміятися з колишніх "ватників"
Сторінка в соцмережах пані Наталі з Південного берегу Криму продовжує майоріти проукраїнськими картинками та відео. Вона каже, що їй нічого боятися і просто набридло мовчати. Жінка прекрасно розуміє, що коли "понаїхавші" будуть збиратися додому, то, ймовірно, нищитимуть усе за собою. Усвідомлює й можливість блокади, якщо перекриють морське й сухопутне сполучення з країною-окупантом. Але безстрашна кримчанка каже: "Що б не сталося, я це хочу побачити на власні очі". Вона хоче плюнути услід усім росіянам, що тікатимуть, як щурі, зустріти свого сина-героя на порозі, посміятися з колишніх "ватників", які, на її думку, відразу після звільнення дістануть українські прапори. І звичайно, вона хоче запросити усіх нас до себе влітку на тепле море. Каже, зробить гарну знижку.
