Фото: facebook/Arut Papoian, прапор на острові Зміїний
"І тоді ми будемо житницею не просто в традиційному сенсі, а житницею сенсів"
Чи хочемо ми повернутися у стан липкого страху "нападуть чи не нападуть" початку лютого минулого року? Чи хочемо ми повернутися у цинічний світ, який будує Північний потік-2? Чи хочемо ми повернутися у роки правління Януковича, який от-от здасть країну росіянам без жодної війни? Чи хочемо у часи кланово-олігархічного кучмізму? Залишаючи за дужками знамените "історія не знає умовного способу" і улюблену гру багатьох українців у якбитологію, у нас залишився один шлях. І цей шлях — уперед. Про перспективи цього шляху говорить доктор економічних наук Андрій Длігач: "Україна майбутнього — це, звичайно, аграрна країна, але в іншому сенсі: країна продуктова, вона годує не сировиною, а саме продуктами. Це не просто енергонезалежна країна, а енергоекспортер. Це енергетичний хаб для Європи. Не країна металургійна, а країна збагачення урану, виробник титанової продукції. І навіть метал — це скоріш сучасні технології металообробки. І кожна галузь України модернізується. Вона стає більш цифровою, продуктовою, все працює на виробництво продукції з доданою вартістю. У нас змінюється сенс країни. Країна найбільших свобод, можливостей для талантів, винахідників, підприємців, студентів. Над цим ми маємо попрацювати. І тоді ми будемо житницею не просто в традиційному сенсі, а житницею сенсів".
"Більше ігор та додатків буде створюватися для глобального ринку"
Чи станемо ми країною високотехнологічних виробництв на противагу колишньому статусу аграрної держави? Сьогоднішні футурологи в таких випадках кажуть про К-подібну криву. І підйом і спад водночас. Тож ймовірно, що тимчасова недоступність для обробки частини сільськогосподарської землі (наприклад, внаслідок замінування) сприятиме ефективнішій обробці доступної. І вертикальні ферми, керовані штучним інтелектом нікого не дивуватимуть. До речі, про штучний інтелект, хвиля цікавості до якого останніми днями просто неймовірна, і про нашу IT галузь. Чи дійсно вона буде локомотивом економіки та змін? Ось що каже з цього приводу економічний і політичний експерт Андрій Длігач: "Завдяки Дія.City, завдяки податковій реформі, завдяки верховенству права, яке буде таки в Україні, Україна поступово ставатиме не просто участником проєктів і не буде формувати ВВП для європейських країн чи США. А буде збільшувати власне ВВП через продуктову орієнтацію. Тут будуть реєструватися продуктові компанії. І тут компанії розробників будуть творити вже не тільки ті стартапи, в яких ми сильні, а і проєкти зі штучним інтелектом. Більше ігор та додатків буде створюватися для глобального ринку".
"Отримаємо тоді велику орбанівську Угорщину"
І, до речі, у разі євроінтеграції, яка таки здійсниться, чи залишимося ми країною воєнного соціалізму на позір інтегрованого у Євро та євроатлантичні структури? Як працюватиме наша економіка після перемоги? Продовжує викладач Києво-Могилянської Бізнес-Школи Валерій Пекар: "У вересні на замовлення ЄС було проведено дослідження майбутнього України у європейській євроінтеграції. Вийшло 5 ключових сценаріїв. Два із них цікаві для нас. Перший: нам євроінтеграцію дарують, як приз за перемогу без реформ. І другий, коли євроінтеграція відбувається за планом, всі реформи проводяться, але європейські директиви використовуються для знищення малого і середнього бізнесу. Ми отримуємо країну без того важливого класу людей, які становлять основу запиту на демократію, на хорошу освіту, на інновації. Отримуємо тоді велику орбанівську Угорщину. Ніби країна демократична і ліберальна, але існує монополізм в усіх сферах. Країна складається з одного клану. Така загроза існує. Після перемоги ми повинні зайнятися відродженням і оновленням величезного класу дрібних підприємців малого, середнього і мікробізнесу".
Вже навіть зараз, коли війна ще точиться, є підстави для обережного, але обґрунтованого оптимізму. Принаймні так бачить картину перший віце-президент Торгово-промислової палати України Михайло Непран: "За 2022 рік відкрилося 140 тисяч нових ФОПів. Це люди, які мають невеликі кошти і хочуть їх вкласти. Вони вірять в перемогу України і відкривають бізнес тут. 114 тисяч відкрили і зареєстрували свій бізнес після 24 лютого. Якщо є віра у простих людей, то у нас із вами хороше майбутнє."
"Ринок послуг технічного забезпечення по експлуатації озброєння — це надзвичайно важливий ринок"
І, до речі. Вже сьогодні очевидно, що Росія втратила чи стрімко втрачає позиції на ринку озброєнь. Натомість попит на зразки зброї, апробовані нашими Збройними Силами на наших теренах очевидно зростатиме. Чи зможемо ми увійти у вищу лігу виробників зброї з нашими ракетними та безпілотними технологіями? Про це міркує полковник запасу, учасник миротворчих місій Сергій Грабський: "Ми маємо серйозні напрацювання у виробництві бойових броньованих машин та ракетної техніки. Перспективним є ринок БПЛА. Не забуваймо про співпрацю із тими ж турками. Ми можемо повернутися до питань транспортної авіації. Ми можемо стати достойним гравцями на ринку зброї. Дуже цінними будуть спеціалісти, які знаються на різних видах техніки, які можуть проводити певні види ремонту і обслуговування техніки. Це ж унікальна специфікація: ринок послуг технічного забезпечення по експлуатації озброєння — це надзвичайно важливий ринок. Ми можемо зайнятися тут потужні позиції."
Продовжує цю думку і генерал-лейтенант у відставці, заступник начальника генерального штабу ЗС України (2006-2010) Ігор Романенко: "У нас є можливості у транспортній авіації, по БПЛА. Були пропозиції від деяких наших компаній представляти БПЛА, які б діяли на дальності польотів понад 1000 км. Наприкінці минулого року було прийнято 7 типів БПЛА на озброєння. Цього року вже пройшли кодифікацію 15 типів БПЛА."
"Українці є надзвичайно важливим здобутком НАТО"
Погляд на Україну, на землі якої було випробувано десятки найменувань зброї та обладнання, змушує поставити собі ще одне запитання. Адже працюють з цими виробами саме українці. Тож як можна застосувати безцінний бойовий досвід, яким володітимуть після перемоги сотні тисяч українців? Полковник запасу Сергій Грабський вважає, що його буде де застосувати. "В інтелектуальному сенсі розвитку НАТО. Не викликає сумнівів, що ми будемо членами НАТО. Українці є надзвичайно важливим здобутком НАТО у питаннях бойового планування у застосуванні військ у майбутніх операціях".
І нарешті, як же нам убезпечити себе у майбутньому від повторення кошмару 24 лютого 2022 року, яка, на думку Сергія Грабського конфігурація сил може нас задовольнити? "Міжнародне вирішення цього питання. Я передбачаю створення так званої зони безпеки навколо наших кордонів, яке убезпечить нас на певний час. Також і відсутність у світовому співтоваристві такого суб'єкта, який матиме кордони з нами із столицею в Москві. Потужна армія на найближчі пару поколінь. Кожен українець має бути військовозобовязаним: і чоловіки, і жінки. Бо ми навряд чи впораємося із цією ситуацією. Маємо бути оборонно агресивними."
"Переосмислення архітектурної мови, архітектурної проповіді церков — це буде на часі також"
Кількість зруйнованих будівель, мікрорайонів і фактично цілих міст змушує думати, що Україна в скорому часі може стати фактично глобальним будівельним майданчиком, де роботи вистачить всім. З цього випливає іще одне неочевидне запитання, чи зміниться нарешті консервативна архітектура православних та інших храмів? Адже чимало церков було поруйновано також! Член Правління Центру громадянських свобод Ігор Козловський вважає, що зміни обов'язково будуть: "Церкви консервативні у нас. Багато людей хотіли б наповнити певними інноваціями оцей зовнішній фасад церков. Зараз будується багато церков у класичному неомосковському стилі. Навіть дратує цей естетичний смак. Переосмислення архітектурної мови, архітектурної проповіді церков — це буде на часі також".
Треба буде повертати міграційні потоки
Тут звісно важливо розуміти, що храми, як і школи, заводи, палаци культури — будують люди. І вони ж їх наповнюють. Доктор економічних наук Елла Лібанова вважає, що процеси будуть складними: "Може бути катастрофа, якщо ми нічого не зможемо зробити, щоб залучити сюди українців, які виїхали, щоб їх повернути. І якщо ми нічого не вдіємо, щоб хоч трішки підняти народжуваність і зменшити смертність. В Україні серйозна сучасна смертність населення. Тут можна працювати і багато зробити, тут є величезні резерви. Тому важливим є повернення українців з-за кордону і залучення іноземців до України."
Хотілося б серед іншого знати чи відновляться родини, які опинилися по різні боки кордонів? Чи буде, на думку демографів, новий бебі-бум, як це буває в повоєнні роки. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова має щодо цього власну думку: "Ми можемо говорити про те, що чисельність населення України відновлюється завдяки зміні міграційних потоків. Ми зможемо повернути до України тих, хто виїхав і залучити сюди іноземців. Такий розвиток подій можливий, якщо в Україні буде стрімке економічне зростання, робочі місця з гідною заробітною платою, тоді так."
"Бути більшовартісними або просто відчувати себе вартісними нам ще варто навчитися"
Якщо демографічний портрет суспільства значною мірою зміниться, то чи можемо ми очікувати зміни внутрішньополітичного ландшафту? Коли ми переможемо і перестанемо воювати — що, на думку політолога Олега Саакяна, відбуватиметься у нашій внутрішній політиці? "Нас чекає виклик миру. Виклик війни ми прияли гідно. А виклик миру в нас буде дуже складним. Про війну у нас написані підручники. В нас є казки, образи і певні стереотипи від Котигорошка і до козаків, які задають моделі поведінки суспільству. Ми знаємо, що робити під час війни. Таке враження, що українцям роздали інструкції. І коли Путін напав зранку, то всі знали, що їм робити. Це ми вміємо. А от інструкції стосовно того, як будувати мир, в нас немає. Тому нас чекає і зростання конфліктності. До цього потрібно ставитися з розумінням. Таких викликів буде ціла низка. Нас також чекає виклик економічним зростанням. Сюди зайдуть міжнародні корпорації, сюди підуть міжнародні гроші. І ми повинні по максимуму використати цей ресурс. Ми повинні розуміти, куди і що ми тут будуємо і куди ми цей ресурс спрямовуємо. Ми повинні навчитися відстоювати себе на міжнародній арені. Нас очікує роль лідерства на міжнародній арені. Чи ми її використаємо чи знехтуємо нею — залежить від нашої еліти і від нас. Як ми себе будемо відчувати. Комплекс меншовартості залишився в нашому минулому. Але бути більшовартісними, або просто відчувати себе вартісними — нам ще варто треба цьому вчитися. В Україні ми можемо отримати ситуацію через 10-20 років абсолютної невпізнаваності з тією, яку ми маємо зараз. Війна відкриває можливість будувати собі ту омріяну Україну. Ми вже демократичні. Ми демократичніші, ніж низка країн старої Європи. Але ми тотально неправова держава. І це буде ключовим викликом на наступні електоральні цикли для сьогоднішнього політичного покоління: побудувати тут нормальну правову державу. І тоді ми матимемо два крила і зможемо злетіти".
Над проєктом "Україна, якої ми не знали" працювали автор і ведучий — Роман Коляда, редактори Роман Кот та Ірина Жданова, режисери Оксана Петрова та Оксана Шевчук.
