Фото: СБУ
"Подивіться на розміри і можливості Росії та розміри і можливості України, щоби стало зрозумілим, наскільки ситуація змінилася"
Передовсім, про територію. Рік тому ворог, стрімко розпочавши вторгнення, окупував значну частину. Що він контролює зараз? Хто, на думку полковника запасу Сергія Грабського, володіє стратегічною перевагою? "Противник стратегічно має колосальні ресурси, але застосувати їх ефективно він не може, як з'ясувалося. Він на сьогодні обмежений в можливостях ведення якихось наступальних дій. Він не може собі дозволити кілька наступальних операцій на одному напрямку. Україна своєю стійкою обороною примусила противника відмовитися від повномасштабних всеосяжних наступальних дій. Це може виглядати надоптимістично, але просто подивіться на розміри і можливості Росії та розміри і можливості України, щоби стало зрозумілим, наскільки ситуація змінилася порівняно із 24 лютим 2022 року".
"Зараз в світі немає такої армії, яка мала б стільки різновидів складної техніки"
Отже, ворогу не вдалося розчленувати Україну, але таки вдалося пробити суходольний коридор до Криму. Чим ми воюємо проти нього? Ми згадували у попередній частині, що пострадянські рудиментарні уявлення про військо для нас глибоко у минулому? Та що ми знаємо про Збройні Сили України та зброю, якою вони воюють сьогодні? Запитаємо про це у генерал-лейтенанта у відставці Ігоря Романенка: "Ми бачимо зараз зростання інтенсивності бойових дій на лінії зіткнення. Ми використовуємо всі наші можливості. Сучасна техніка не надходить в таких масштабах, в яких нам потрібна і не так швидко. Ми використовуємо наявну радянську техніку, ремонтуємо та модернізуємо її. Ми засвоюємо нову техніку. Зараз в світі немає такої армії, яка мала б стільки різновидів складної техніки".
Продовжує аналіз сучасного війська України і неодноразовий учасник миротворчих місій Сергій Грабський: "Ми маємо радіти будь-якій одиниці бойової техніки, яка стріляє. Хоча з точки зору військового планування це реальний кошмар. Яка частина має бути присутня всього цього при такому забезпеченні? Але ми це використовуємо. Ми з цим працюємо".
На думку Ігоря Романенка, зміни, які відбулися з нашою армією, дійсно вражають. І дають можливість дивитися вперед з надією. "Оновлення нашої армії відбувається за стандартами НАТО та ЄС. Дуже пришвидшився цей рух. Війна вимагає робити все швидко та ефективно. На всіх рівнях. Наші військовослужбовці мотивовані, багато добровольців, вони ефективно застосовують і засвоюють нові підходи. Побудоване нове логістичне забезпечення. Ми бачимо його роль і значення. Ми бачимо, як це повинно організовуватися".
"Ми побачили феномен єднання заради спільного блага"
Отже, НАТО без НАТО це вже реальність. Але нумо на мить перемкнемо увагу з війни на те, як змінилася українська церква. Чи українські церкви, якщо точніше. Про це говорить релігієзнавець Ігор Козловський: "Ці випробування, які є під час війни, релігійні спільноти сприйняли, як свою особисту місію на війні. Не чекаючи заклику від держави, люди самі включилися в цей процес допомоги. Ми побачили красу відповідального українського суспільства. Ми побачили феномен єднання заради спільного блага".
І справді, Україна є країною, в якій ось вже рік як оголошений воєнний стан. Та чи стало наше життя повністю на воєнні рейки? І чи перестали ми внаслідок цього толерувати корупцію? Юридичний радник Transparency International Ukraine Олександр Калітенко вважає, що так, зміни існують: "Не сприйняття корупції у нас посилюється. До повномасштабного вторгнення багато людей, близько третини, могли виправдовувати корупцію, а 10% вважали її взагалі класним інструментом для розв'язання своїх проблем, то така частка зараз скорочується. Після 24 лютого зріс показник викривання корупції серед людей. Він досягає рівня західноєвропейських країн".
Але що робити з закритістю значної частини інформації внаслідок воєнного стану? Чи не стане це тихим плесом для корупційних чортів? Олександр Калітенко міркує далі: "Навіть під час війни парламент спромігся ухвалити державну Антикорупційну стратегію у червні 2022 року після дворічної затримки. Був призначений керівник САП."
Війна і свобода — це речі, які поєднуються погано. Порядок важливий. Іноді — важливіший за все. Але що робити зі свободами? Зокрема, свободою слова. Голова національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк вважає, що деяких обмежень уникнути неможливо. "Під час воєнного стану свобода слова завжди обмежується, якщо це стосується національної безпеки. Це зрозуміло для усіх держав. За свободу слова постійно треба змагатися і боротися. Якщо ми розповідаємо в ефірах про ті речі, які Генштаб просить не озвучувати, бо це може завдати шкоди, тут мають бути обмеження."
"В нас немає сакралізації влади. Є сила суспільства і слабкість влади, і це стало запобіжником від поразки у війні"
Не можу утриматися від цієї метафори. Впевнений, ви теж згадали відому казку "Вбити дракона". То ж чи є у нас, з огляду на це, ризик після перемоги над диктатурою самим стати автократичною державою?
У парламентсько-президентській республіці, якою є Україна згідно з Конституцією, найбільш підсвіченою фігурою і з точки зору уваги преси, і з точки зору активності на міжнародній арені став Президент держави. Для верховного Головнокомандувача в умовах війни, для ролі головного мотиватора до дій, який щоденно звертається до нації з відеозверненнями — історія більш ніж зрозуміла. Та чи не зміщує вона внутрішньополітичний баланс сил до потенційно небезпечних значень? На думку політолога Олега Саакяна для цього є певні запобіжники: "В нас дуже слабкі державні інституції. Відповідно ресурс, який має верхівка влади, він є обмеженим. Всі зрушення відбуваються з опорою на неформальні зв'язки. І тому Зеленський набирає рейтинг тоді, коли він говорить те, що відповідає суспільному очікуванню, і викликає на себе критику тоді, коли його кроки не відповідають цим очікуванням в суспільстві. У нас немає сакралізації влади. Формальне обіймання посади не робить із людини одразу ж відповідника їй. Ми анархічні мережеві всередині себе. Ми дуже легко захоплюємося, бо є достатньо незрілими, як республіка. В нас немає інституту репутації. Війна його народжує зараз. Ми так само легко обнуляємо будь-якого правителя. Ми так само його легко скидаємо за один день. І ця сила нашого суспільства і слабкість нашої держави зіграла із нами дуже позитивний жарт. За мірками старої Європи абсурдний жарт. Бо обрання ліберально популістичної влади в українських умовах стало запобіжником від поразки в російсько-українській війні і стало нашою сильною стороною в захопленні всього світу нами і вибудови нової ефективної моделі протистояння ворогові. Запобіжник від того, щоб не стати драконом, а виграти у нього. В даному випадку це дзеркальний виклик. Якщо ми програємо, то станемо або частиною цього дракона, або невеличким дракончиком на прив'язі у цього великого дракона".
"Української мови стало насправді більше"
До речі. Вже багато електоральних циклів в Україні розігрувалася мовна карта. Питаннями мови маніпулювали, спекулювали, це питання намагалися девальвувати чи знецінювати черговим "не на часі". Велика війна показала, що час розставляти крапки над "ї" таки прийшов. Яким є становище української мови в Україні нині, через рік великої війни? Чи той анекдот, яким я почав цю нашу розмову, про 23 фєвраля і 24 лютого, спрацював для всіх? З точки зору Уповноваженого з української мови Тараса Кременя: "І в 2014 році, і після 24 лютого 2022 року статус української мови, як державної посилився ще і тим, що масово громадяни України почали спілкуватися виключно українською мовою. Української мови стало насправді більше. Це один із ключових маркерів нашої свободи. Є відчуття, що ми велика європейська нація. Ми єдині і сильні у своїй боротьбі проти ворога. Кияни послуговуються здебільшого українською мовою".
"Те, чого хотів ворог, він не досяг"
Мова — беззаперечно, маркер. Слово "паляниця" стало непрохідною пасткою для багатьох загарбників. Але якщо "копнути глибше". Що ми виявимо? Точніше кого і де виявлять наші спецслужби? І наскільки вони у нас сьогодні ефективні? Ось що каже про це колишній заступник Голови СБУ (2014-2015) років, генерал майор запасу СБУ Віктор Ягун: "Оцінювати роботу спецслужб можна тільки по не нанесенню шкоди щодо критичної інфраструктури і щодо стратегічних намірів України. Частина нашого суспільства готова була до колаборації завжди. І виховати і зробити стерильне суспільство, яке однозначно притримується якогось одного політичного напрямку або думки неможливо. Нам треба було завжди бути готовим до того, що частина людей може перейти на сторону ворога або ментально підтримати його. А частина активно його підтримає. А оцінити роботу спецслужб під час війни треба по тому, чого ворог не досяг. Не досяг він дестабілізації суспільно-політичної ситуації, не досяг успіхів у проведенні диверсійних робіт, у нас немає провалів у стратегічному плануванні, у нас немає здачі місць базування військової техніки. Те, чого хотів ворог, він не досяг. Це якраз і говорить про роботу спецслужб, які вчасно і заздалегідь викрили можливих інформаторів ворога або не допустили його диверсійні групи на ті чи інші об'єкти."
І якщо ми знову говоримо про баланс між національною безпекою і громадянськими свободами, то на думку того ж таки Віктора Ягуна, де вона, ця точка рівноваги? "Спецслужба має розмежувати свої повноваження і чітко розуміти свої рамки. Якщо ми позбудемося правоохоронної функції спецслужби і передамо їх відкрито правоохоронним органам, які мали б цим займатися в рамках кодексу, то СБУ працювало б в рамках того законодавства, які на неї покладені. Тоді ми б уникнули багатьох зивнувачень. Контроль із боку парламенту і частково із боку президента пересікався б і одне одного доповнював. Але основне — це все ж комітет Верховної Ради, де мала б бути чітка підзвітність і відповідальність спецслужб перед суспільством."
Днями у Києві зустрічали президента США Джо Байдена та парламентську делегацію Ізраїлю. Україна з кожним днем набуває все більшої суб'єктності на світовій арені. Без нас неможливо говорити про глобальну політику в цілому і про нас самих. Як кажуть нині: жодного слова про Україну — без України. Але що ж думає про своє майбутнє сама Україна? Поміркуємо про це у наступній частині.
Над проєктом "Україна, якої ми не знали" працювали автор і ведучий — Роман Коляда, редактори Роман Кот та Ірина Жданова, режисери Оксана Петрова та Оксана Шевчук.
