"Щодня намагаюся зв'язати хоча б одну пару"
"Щодня намагаюся зв'язати хоча б одну пару". Це вже в мене норма. А потім вже всі інші справи", – розповідає Валентина. Вона не уявляє, як це сидіти без роботи? Втрата зору 2008 року, а потім і слуху не змінили ці погляди жінки. Вона поступово звикала до ведення господарства на дотик. А коли у 2014 році Росія розпочала війну проти України, Валентина почала розмірковувати, чим може бути корисною воїнам? Турбота про сина підказала їй, що саме зараз варто робити. Після Євромайдану він вирушив на службу медиком у батальйон імені Кульчицького. І тоді вона запропонувала синові теплі зручні рукавиці. Майстриня дбає про те, щоб хлопцям не ускладнювати заряджання зброї. Завдяки цьому у військових зберігається рухливість і чутливість кінчиків пальців. А це дуже важливо при користуванні різними видами зброї. Вона тішиться дзвінкам із фронту. Бійці дякують їй за подарунки і за листівки із віршованими рядками, вкладеними нею у пакуночок із виробами.
Читати також:"Боги ходять серед вас. Їх можна впізнати по рваному пікселю..." — День пам'яті "кіборгів"
"Я не бачила, але дуже добре все знала"
Валентина Мазурик розповідає: "Почалася війна. Я нічого не чула і не бачила. Але дуже добре все знала. Бо цікавилася. Мені щовечора читали новини з інтернету. Хотілося чимось допомогти хлопцям. Тому почала міркувати собі так: спробую навчитися в'язати, а там побачу, що буде. Шкарпетки ніхто не міг показати. Тоді продумала варіант з рукавицями. У мене син був на Майдані. Потім служив у батальйоні Кульчицького. Я йому запропонувала рукавиці, то він мені сказав, що вони всім забезпечені. Я тоді уточнила, що саме такі, без пальчиків, то тоді він дуже зацікавився. В чому особливість таких рукавиць? Не такі вони в нашому понятті. Взимку треба працювати голими пальцями на морозі. У моїх рукавиць немає пальців: там де пальці, там порожньо. Якщо занадто товсті зв'язати, то будуть твердими. То треба так, щоб і не товсті, і не тонкі, а теплі. Якщо на морозі треба стріляти, то пальці дубіють, рука ж холодна".
"Перемогу здобудьте і забудьте про втому, повертайтеся швидше всі здорові додому"
"Я подумала, що якщо рука буде зігріта, то й пальцям буде тепліше. Їх хоча б зігріти в кулачок можна буде. Буває, що зубами доводилося патрони заправляти. Хлопці дуже раді. Тут мені і медсестра дзвонила і говорила, що дуже зручно в них. Хлопцям треба було дрова заготовляти. Таки ж рука закрита. Прикордонники, коли отримали їх, то в ейфорії були. На різні батальйони пішли рукавиці. Я передавала волонтерам щороку 300-350 пар. А там вони везли далі артилеристам. Розвідники дзвонили, морські піхотинці. Листівку складала вдвоє і докладала туди. Писала їм подяку. Мені друкарня без проблем друкувала. Безкоштовно. Писала: "Хай зігріються взимку ваші руки і серця. Оберегом хай будуть рукавички бійцям. Перемогу здобудьте і забудьте про втому, повертайтеся швидше всі здорові додому", – продовжує розповідь Валентина Мазурик.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії, незрячій лучанці неодноразово пропонували виїхати за кордон. Та вона відмовилася. Казала: "а що буде, як усі повтікають? Кожен може щось зробити". Таким чином вона має свій фронт і на ньому працюватиме до перемоги.
Фото: Суспільне
