Якщо вбити слово "бофони" в пошуковик, то відразу побачите визначення: "Бофони — це скорочення від словосполучення "бойовий фонд". Такий собі грошовий документ, своєрідна квитанція, яким користувалося українське підпілля. Бофони були фіксованих номіналів із національною символікою та символікою ОУН і УПА. Ними українські повстанці розраховувалися із населенням за харчі, одяг, інші речі, що були необхідні для ведення війни. Іноді — за добровільно внесені готівкові кошти. Розповідає директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук:
"Бофони виникли в середовищі Організації українських націоналістів, адже ця організація постала як громадська ініціатива дисорденського типу. Звичайно, не маючи підтримки з-за кордону і насамперед власної держави, не мала і фінансових можливостей. Ми всі розуміємо, що на будь-яку діяльність потрібні кошти. І щоб залучити фінансові можливості, в Організації українських націоналістів придумали створити грошові документи, які ще називаємо "квитанціями" чи "облігаціями". Вони почали з'являтися в 1939 році. Найчастіше це однобічний або двобічний документ певним номіналом із зазначенням грошової валюти, яка була на тій чи іншій території в обігу", — пояснює Коретчук.
Тобто бофони не були прив’язані до єдиної валюти. А внески, як зазначає кандидат історичних наук, тернопільський краєзнавець, письменник, автор книги "Грошові документи ОУН (бофони) 1939-1952 років" Олег Клименко, були, як добровільні, так і примусові.
"Вони на кожному етапі несли певне смислове навантаження. Бофон — це грошові документи з написами "бойовий", "національний", "революційний", "визвольний" фонд, з номіналами в рублях, злотих, німецьких марках, які уповноважені особи підпілля видавали за добровільно внесені, реквізовані, конфісковані кошти, продукти харчування, медикаменти", — каже Клименко.
Водночас з назвою виникають розбіжності, бо в історичних документах можна зустріти різні варіанти: і бофон, і біфон, і бефон. Різницю у прочитанні пояснює Олег Клименко:
"В оунівських документах такого терміну, як "бофон" немає. Там є "бефон", "біфон". У різних регіонах України його по-різному називали. Можливо, називали, не розуміючи самого значення у народі, і так воно потрапило в оунівські документи. Потім термін увійшов у наукову літературу як бойовий фонд", – каже Клименко.
Ярослав Коретчук розповідає, що назви цього грошового документа змінювалися в залежності від регіонів.
"Вони звучать по-різному в різних регіонах нашої країни. Наприклад, в історичному регіоні Галичина вони інколи звучать як "бефони" та "бофони", а на Волині та Поліссі їх називають "біфони". Але загальнопоширена назва — саме "бофон", — зазначає він.
Бофони не можна назвати грошима у звичному розумінні, але вони мали багато ознак грошової одиниці. Якої ж еволюції вони мали зазнати у майбутньому за планом очільників ОУН і чи могли стати повноцінними грошима? Кандидат історичних наук Олександр Алфьоров зазначає, що після успішного завершення бойових дій та здобуття Україною незалежності, керівники ОУН і УПА планували обміняти бофони на нову національну валюту.
"Це була не грошова одиниця, а білети на повернення грошей. Квитанції віддавалися селянам, коли вони могли забезпечити повстанську групу ресурсами, зокрема їжею. Повстанці переконували місцеве населення, що після перемоги Українського руху опору і створення самостійної держави за бофонами будуть повернуті гроші, за які купувалися ці продукти", — розповідає історик.
Цікава географія поширення бофонів. Вони ходили не лише в певних регіонах України, де вела боротьбу Українська повстанська армія, а й в Білорусі та навіть у деяких країнах Європи.
"В роки найбільшого розквіту ОУН та УПА вони були практично на 12 регіонах України і Білорусі, тому що у Брестській області проживає багато українського населення — поліщуків, і вона була вражена ОУН, маючи своїх проводирів. А також на території Словаччини, Чехії, Австрії та Польщі були рейдуючі групи ОУН, які здійснювали пропагандистські рейди. Для них навіть були виготовлені спеціальні посвідчення про реквірування харчів, худоби тощо. Є звіт однієї з друкарень, яка друкувала ці посвідки, і там написано: "Ми конфісковуємо на користь України певні речі". На час рейду їх було зроблено майже 1000 штук", — розповідає кандидат історичних наук Олег Клименко.
Оскільки називати бофони повноцінними грошима не коректно, то виникає запитання, чим вони тоді забезпечувалися. Що або хто виступав гарантом їхньої вартості? Розповідає директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби Ярослав Коретчук:
"В тих умовах, не маючи золотого запасу та міжнародних фінансових вливань, бофони не мали за собою підкріплення. Розраховувалося на розуміння населення, адже зазначалося, що у майбутньому з виникненням Української держави населення зможе обміняти бофони на офіційні державні гроші, які з'являться в країні", — каже він.
Зрозуміло, що бофони не можна вважати й стовідсотковими грошовими зобов’язаннями, бо виплата відшкодувань мала відбутися в невизначений час. До того, неясно, яка юридична особа після перемоги мала це зробити. Але ці грошові документи ОУН насамперед базувалися на довірі населення, вважає головний редактор журналу "Деньги" Олександр Крамаренко і проводить певні паралелі між бофонами і сучасними грошима.
"Як і будь-які сучасні гроші, бофони базувалися виключно на довірі до тих, хто їх випускав в обіг. Ми довіряємо нашій державі, і тому беремо гривню, розраховуємося нею і вважаємо, що це нормальна грошова одиниця. Тоді люди робили це певним чином вимушено. Але той факт, що вони зберігали бофони і до нашого часу дійшло доволі багато таких паперових знаків, означає, що вони цим знакам довіряли і сподівалися на перемогу", — зазначає Крамаренко.
Крім суто розрахункової функції, бофони виконували і агітаційну роль. Так у найбільшій колекції, що налічує близько 300 знаків і зберігається в Державному галузевому архіві служби безпеки України, можна побачити бофони з гаслом "Христос Воскрес! Воскресне Україна! Воля народам! Воля людині! Смерть тиранам!". Також можна зустріти опис ще однієї купюри: на ній зображена Кремлівська стіна, до якої через площу біжать українські вояки з косами і шаблями в руках, а деякі залізли на башту, зірвали верхівку з зіркою і намагаються встановити український прапор. А кандидат історичних наук, тернопільський краєзнавець Олег Клименко звертає нашу увагу і на художню цінність цих грошових документів.
"Бофони також використовувалися в ідейно-пропагандистській діяльності ОУН, тому що виразні зображення талановитих художників на бофонах давали символи боротьби — тризуб, повстанці з гвинтівками та танками тощо. Оунівцями вони нерідко оцінювалися як плакати малого формату. Щодо художньої вартості бофонів, до їх виготовлення у багатьох випадках були причетні відомі українські художники, зокрема Яків Гніздовський, Петро Обаль, Ніл Хасевич. Тобто бофони з художньої та геральдичної точки зору документують хід боротьби", — зазначає Клименко.
Олег Клименко згадав художника Ніла Хасевича. Ще не так давно його ім’я було викреслене з історії українського мистецтва. І це при тому, що у 30-40-х роках минулого сторіччя його роботи експонувалися у Львові, Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго і Лос-Анджелесі. Після початку Другої світової війни, Ніл Хасевич долучився до лав Української Повстанської Армії. У підпіллі він створив власну художню школу. Роботи учнів Хасевича підпільними каналами згодом потрапили за кордон, їх розповсюджували серед західних дипломатів, зокрема і у Нью-Йорку серед членів делегацій Генеральної Асамблеї ООН.
Зараз час з’ясувати, як виготовлялися і розповсюджувалися бофони.
"Їх виготовляли шляхом відбиття на папері з кліше, які виготовлялися у повстанських підпільних друкарнях, де різьбярі вирізали переважно з дерева груші зображення та номінал. Також номінал доволі часто прописували на звороті олівчиком чи окремо проставляли штампом. Відповідно виготовлявся величезний тираж. Опісля вояки УПА чи члени Організації українських націоналістів цими бофонами розраховувалися.
Існувала система, коли станичному вище керівництво передавало пачку бофонів, він їх мав поширити серед населення свого населеного пункту. Натомість населення, на отриманий бофон з зазначеним номіналом, мало дати гроші, які були в обігу на тій чи іншій території", — розповідає директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук.
Якщо відбувався процес обміну товарів і грошей на бофони, неодмінно виникає питання про курс: яким він був і хто його встановлював? Цей нюанс пояснює кандидат історичних наук Олег Клименко:
"Курс був таким: якщо на бофоні написано "100 карбованців", то це відповідало радянським 100 карбованцям. Якщо "дві німецькі марки", то це дві німецькі марки. "П’ять краківських злотих" — п’ять злотих. Тобто курс був примусовий. Це підпілля, яке збирало гроші і обіцяло, що бофони обміняють на українські гроші, коли Україна стане незалежною", — каже він.
Олег Клименко наголошує на тому, що попри деякі умовності, використовувати бофони можна було виключно за призначенням. Щобільше, був жорсткий контроль за витратами.
"Сама назва — бойовий фонд. Тож бофони можна використовувати лише для придбання зброї, а також шрифтів та паперу, які теж були зброєю. Адже у 1945-46 роках, після розпуску УПА, вектор боротьби підпілля був спрямований на пропаганду. І тоді папір був лімітований. І якщо гроші використовувалися не цільово, проводились серйозні службові розслідування. І тих керівників, які це допускали, могли серйозно покарати", — зазначає Олег Клименко.
У ті часи навіть зберігати в себе бофони було небезпечно: якщо радянські каральні органи знаходили цей грошовий документ, то можна було потрапити за ґрати мінімум на 10 років.
"Настали часи, коли матеріальна база ОУН та УПА у результаті більшовицьких репресій почала звужуватися. І ця річ виступає як доказ співпраці тієї чи іншої особи з оунівським підпіллям. Тобто якщо радянські каральні органи знаходять людину, в якої є бофони, їй можна висунути звинувачення. І за такі речі отримували щонайменше 10 років, особливо якщо доведено, що це був не поодинокий випадок. Якщо знаходили бофони різних років, можна було довести, що людина серйозно співпрацює з українським підпіллям", — розповідає Олег Клименко.
Саме тому бофони стали своєрідною протестною валютою радянських таборів. Українці, які потрапили у полон і через це були відправлені на каторгу в Сибір, виготовляли бофони з того, що було під руками. На них розміщували карикатури на радянську систему, портрети провідників ОУН та героїв УПА, привітання з християнськими святами. Тобто зміст зображень був спрямований проти репресивної машини СРСР. За обіг та зберігання таких грошових знаків адміністрація табору карала карцером, збільшенням тюремного строку чи навіть смертю.
Цих унікальних документів українського руху опору збереглось не так вже й багато. Сьогодні бофони можна побачити або у приватних колекціях, або в музеях. Наприклад, в Івано-Франківському музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери.
"Якщо говорити про 40-50-ті роки, то підпілля ОУН є близько 500 видів бофонів. Найбільш якісною є волинська серія, розробником якої був відомий повстанський художник Ніл Хасевич. Ці бофони схожі на грошові знаки, які ми звикли бачити. У нас є навіть кліше, з яких виготовляли бофони у 40-50-х, а також декілька екземплярів бофонів Української повстанської армії, які можна побачити у нашому музеї.
Крім того, на різноманітних інтернет-аукціонах бофони — це дороге задоволення. Часто вони є рідкісними, і ціна починається від 4-5 тисяч гривень за один бофон і може бути безмежною", — говорить директор музею Ярослав Коретчук.
Минуло понад 70 років, а бофони продовжують допомагати Україні у визвольній боротьбі. Зокрема, нашим Збройним Силам. Влітку в Івано-Франківську на аукціоні був виставлений двосторонній кольоровий бофон ОУН 1949 року номіналом 1 шилінг. Він був випущений у Великій Британії на відзначення 20-тиріччя створення ОУН. Виручені від продажу кошти пішли на придбання позашляховика для однієї з бригад ЗСУ.
Фото: photo-lviv.in.ua
