Що таке сьогодні мова для України та українців?
"У кожному хронотопі ― це час, місце й обставини ― мова може набувати різних нових функційних відтінків. Сьогодні українська мова в Україні ― це символ нашої незалежності. Символьна функція української мови вийшла на перше місце, тому що це наша незалежність, ідентичність, наша непохитна віра в обов’язкову перемогу. Ми бачимо, що українська мова стала суперпотужним чинником об’єднання усіх українців. Навіть у тих, хто ще не говорить українською, вона живе всередині, ще не вийшла на поверхню, не стала тим, що ми чуємо, але вона вже там. Тому що ставши за Україну, вони вже не відділяють поняття українська мова від поняття Україна, у них це злилося воєдино. Ця єдність сьогодні є надзвичайно потужною, і саме вона забезпечує помітну трансформацію мовного коду всієї нашої держави.
Ніхто сьогодні в Україні вже серйозно не сприймає путінські забаганки "одін народ, одін язик". Ті, що переходять на українську, засвідчують, що вони відокремлюються і не визнають путінської ідеології. Путін питання мови потопив у крові, ненависті, руйнуваннях. Навіть нейтрально ставитися сьогодні до російської мови і культури ― неможливо.
Погляньте, маючи проблеми з наступом на Півдні та Сході України, росіяни не забувають тягти за собою вчителів, які будуть виштовхувати українських вчителів, нищити українські бібліотеки, підручники. Вони знаходять можливості друкувати тисячі своїх підручників і везуть їх сюди в Україну ― щоб знищити українську основу і майбутнє. Аби випалити все українське, вони кидають величезні гроші та людські ресурси. Більше того, у Москві організовують Інститут української мови, бо вони хочуть визначати, якою саме має бути ця мова.
Наша українська мова історично дуже глибока. Це означає, що вона акумулювала понад тисячолітній досвід мовотворчості, а отже, маємо небачене багатство своєї мови. Наш народ має величезну перевагу, тому що він автохтонний, він тут жив споконвіку. Це не зайда і не перекотиполе, навпаки ― наш колосальний фольклор, література, писемні пам’ятки показують, що ми зуміли пронести українську мову крізь століття бездержавності.
Ми присутні в історії тільки тому, що мали свою мову, знали та шанували її. І залишилися зі своїм виразним національним обличчям у світовій цивілізації".
Широка присутність російських матюків у сучасній українській мові ― це тимчасове явище?
"Обсценну лексику, або матюки, ніколи в історії нашої нації не толерували і не терпіли. Говорили: гріх так казати. Передбачалося, що за слово може бути покарання й покута. Тому що розуміли, що слово має психоемоційний слід. І кожне вживання так званої ненормативної лексики ― це карби на серці й на свідомості нашої національної душі. Не слід цим легковажити. Тому я закликаю поставити заслону цій хворобі ― хворобі не мови, а психіки. Нам накидають цю хворобу, ми навіть не розуміємо спершу, що руйнуємо основи психологічної рівноваги, а отже, своє здоров’я. Адже є лінгвотерапія: скажи гарне слово ― й душа розцвіте. А негарне, обнижене, зле слово несе дуже глибоку негативну енергетику руйнування.
Мова дуже еластична у своїй структурі. Вона має інші засоби ― засіб умовчування, паравербальні несловесні засоби. Що зміниться, коли ми нормальні слова замінимо матюччям? Нічого. Треба розуміти: є слово, за ним має бути дія. Матюки ― це та лексика, за якою дії як правило немає, крім викидання негативної енергетики. А це означає, що в цей момент ти розписуєшся у своєму безсиллі. Сила ж твоя може полягати в тому, що ти просто осмислюєш, бачиш, думаєш. Коли ти кричиш, ти не думаєш, а коли мовчиш ― думаєш. Відповідно, думання ― це прирощення смислів. Ти розвиваєш свою позицію і бачення.
Ця тема складна. Вона зобов’язує нас до переосмислення ролі цих виразів і накладає велике табу на засоби масової комунікації та політиків, які дозволяють собі цю лексику використовувати. Це не наш стиль, не наша національна модель і не українське мовлення".
Про сьогоднішні процеси словотворення в українській мові
"Ми зараз переживаємо лакмусну ситуацію. Бо кожне загострення є передумовою сплеску, вибуху в розвитку мови. Ще ніколи не було так, як сьогодні. Спостерігаємо, як піднялося народне та діалектне мовлення, з’явилися тисячі текстів рідною говіркою, люди повернулися до свого коріння. Це колосальний рух, який і надалі покаже силу, естетизм, красу української мови. Бо в цій народній мовотворчості ― природне функціонування, природний саморозвиток мови. І те, що сьогодні на одне поняття "російський загарбник" ми вже маємо десяток синонімів, а буде більше, свідчить про величезний потенціал і потужність української мовотворчості.
Ми це записуємо. І я звертаюся до молоді ― дуже вдячний за всі ці мовні тіктоки, де ви ставите питання, вихоплюєте почуте. Це унікальне, воно все має зберегтися".
Читати також: Хімарс чи хаймарс, ефір чи етер, жінка-посол чи…: як підготуватися до Радіодиктанту 9 листопада? Розповідає Лариса Масенко
"У структурі національної мови завжди є диференціація, різні поверхи. Розмовне мовлення, потім більш наближене до літературного, третє ― літературне, і є нарешті вершина ― сакральне, церковне мовлення. Коли ми собі уявляємо цю мовну піраміду і бачимо рух від народного вгору, то ці ліфти і є постійним оновленням, піднесенням національної мови".
Що можна порадити людям, які хочуть перейти на українську, але одразу на рівень грамотної літературної, перескочивши всі поверхи піраміди?
"Порада виходить із практичних обставин. Неможливо опанувати мову одразу й навіки. Річ у тім, що мова ― це не тільки граматика і правильна побудова речень. Мова ― це спосіб мислення. І коли ви в душі вже говорите собі "я хочу говорити українською", то ви зробили дуже потужний крок вперед в освоєнні мови. Боятися не можна і не треба. Так, мова ― примхлива дама, вона буде десь огинатися, десь не піддаватися. Але. Скажіть "добридень" сусідці, почніть із побутових речей. Погляньте, узбеки, які продають шаурму, прощаються з вами і вже знають ці фрази. Освоєння однієї, двох, п’яти фраз ― це старт, а далі воно іде крок за кроком. Ви лише посилюєте внутрішній мовний самоконтроль, але не надмір, що не відштовхнути самого себе. І за пів року ви заговорите чудовою літературною мовою".
Про важливість діалектів для розвитку мови
"Два дні тому я одержав посилку і танцював від радості у себе в кабінеті. Бо це був очікуваний другий том словника професорки Марії Голянич з Івано-Франківська. З одного села вона уклала двотомний словник, а другий том ― це понад 1200 сторінок! Це таке чтиво, якому немає рівного серед детективів. Тому що слово, подане у контексті, у своєму природному вживанні, такими сторонами починає грати, що й уявити не можна. Це відповідь на ваше запитання. Ми ще не знаємо, скільки томів можуть укласти наші справжні шанувальники своєї говірки. Коли ми все це зводимо в єдиний електронний формат, то щоразу дивуємося, наскільки своєрідно й неповторно живе слово у кожній говірці. У цьому розмаїтті сила нашої мови, бо це сила мислення та мовотворення носіїв говірок. Хочу підкреслити ― той, хто себе шанує, має зробити все, щоб його мовне довкілля не пропало. А тоді ми зможемо писати реальну історію нашого народу. Бо мова є непідкупною. Коли ми сьогодні читаємо пам’ятки ХІ століття і знаходимо там риси чистої української мови, то скільки б мені не говорили імениті академіки, що українська мова існує з ХІV століття, я відповім: чекайте, але ж ось пам’ятка 1056 року!".
Чи потребує сьогодні українська мова захисту і підтримки?
"Я вважаю, що мову необхідно захищати і сьогодні, і завтра, і повсякчас. Це настільки тонка субстанція, що маніпулятивним шляхом можна легко поставити її в ситуацію "вчора була, а сьогодні нема". Якби все йшло чесно і прозоро, можливо, легше було б захищати мову. Але п’ята колона ніде не поділася, вона мімікрувала, заховалась. Вона показує себе в тому, що в медійному просторі сьогодні тихенько-тихенько, але звучить російська.
Доки існує Росія та імперська ідеологія, вона буде шукати виходи тут, в Україні. Мова ― лише інструмент відновлення імперії. За цим стоїть кривавий план геноциду народів, зокрема українського. Тож нам немає підстав для заспокоєння, коли говорять, що можна й багатомовність просувати. Не можна! Конституція передбачає, що у нас одна державна мова. Ми маємо діяти і вимагати, щоб і в освіті панувала українська мова. І не визнавати освіти неукраїнською мовою. Був чудовий план, щоб усі випускники шкіл і вишів обов’язково складали іспит з української мови та історії України. Була вже розроблена система, як це робити. Але прийшли промосковські міністри і все це зарубали. Бо не було того президента держави, який взяв би на себе роль промоутера української мови. Той президент України, який візьме на себе роль промоутера, захисника, організатора українськомовного життя в державі, стане справжнім україноцентричним, українобудівничим президентом. Долучаймо свій голос за тих, хто відстоює українськість нашої України".
Фото: zbruc.eu
